Від північно-західного кута Ринку на захід прямує вулиця Шевська. Вона, найімовірніше, старіша навіть від самої площі Ринок.

Іще до того, як польський король Казимир ІІІ побудував площу наприкінці XIV століття, вулиця мала цю назву. Оскільки серед тодішніх польських ремісників шевців не було, цілком логічно припустити, що тут із давніх-давен селилися українці. Наприкінці XVI століття натрапляємо на назву До Хвіртки, бо вулиця виходила до Єзуїтської хвіртки в міських мурах. Із початку XVII століття вулицю називали Єзуїтською, оскільки вона сполучала Ринок із Єзуїтською колегією. Після того, як австрійська влада касувала орден єзуїтів 1773 року, в будинку колишньої колегії розмістилися адміністративні органи, і вулицю назвали Дикастеріальною (урядовою). З 1871 року її назвали Трибунальською, бо в ті часи в будинку колишньої колегії містився цивільний трибунал. Радянська влада з 1957 року назвала цю вулицю Народної гвардії імені Івана Франка на честь підпільної комуністичної організації, яку створили 1942 року у Львові для боротьби з німецькою окупацією. І нарешті 1990-го їй повернули автентичну назву, якої позбавили на майже 400 років. Шевську забудовано в стилі бароко, класицизму та неоренесансу.

Абреківська кам’яниця
Абреківська кам’яниця — цікавий будинок на розі вулиць Шевської та Краківської. Наприкінці XVI століття віконниці його бічного фасаду були місцем своєрідної стінгазети — на них писали епіграми, карикатури.

І ті, й інші іноді мали політичний зміст, а найчастіше це було висміювання особистих ворогів, часто — досить непристойне. У Львові з’явився вислів «потрапити до старої», бо будинок належав пані Абрековій. «Що каже пані Абрекова?»–цими словами львів’яни часто віталися вранці. Першою жертвою стала сама власниця, а потім взялися за інших…Особливо діставалося магістратові — керівному органові міста. Таке нововедення набуло міжнародного характеру, бо під час ярмарку цією «творчістю» займалися і приїжджі з інших країн. У 1601 році магістрат змушений був видати спеціальну постанову, яка забороняла подібні вправи, і поставити біля будинку сторожу.

У 1613 р. будинок став осередком військових повстанців (ребеліянтів), які, повернувшись із походу в Московію, не отримали грошей. Під час тих подій будівлю було серйозно пошкоджено.
Час також не шкодував давньої споруди… 1767 р. ці руїни придбав львівський годинникар Антон Камінський, один із засновників годинникарського цеху у Львові. За декілька років він звів нову кам’яницю на старих пивницях та приєднав до неї давню кам’яницю під №3 (Тарнавську і Валішевських). В кам’яниці №3 від XVI ст. мешкали і працювали різні ремісники: римарі, мечники, сідлярі та кравці… Наприкінці останньої чверті XIX ст. було надбудовано четвертий поверх.

Кам’яниця № 4
Кам’яниця споруджувалась протягом 17-18 ст. У 1665 році це була кам’яниця Лігензи, у 1621-1767 – Дзюрдзівська від імені господаря Дєрдя (Юрія) Боїма. Їївласниками також були: Марі Домс у 1871 р., Юліанна Лянгнер у 1889 р., Яків Льовенгек у 1916 р., Бетті Льовенгек 1934 р. До нашого часу будівля дійшла після перебудови 1890-х за проектом архітектора Міхала Фехтера, коли добудували четвертий поверх. Тривіконний фасад виконаний у стилі еклектичного історизму. Тут був готель “Ванда”, де 26 січня 1904 року відбулось весілля Василя Стефаника та Ольги Гаморак, старостою на ньому був Іван Франко.

Кам’яниця № 6
Кам’яниця будувалась протягом 18-19 ст. У 1630-1767 рр. це була кам’яниця Мосціцького. Її власниками також були: Казимир Левицький у 1871 р., Казимир та Ігнатій Левицькі у 1889 р, Хая Кьорнер у 1916 р. та 1934 р. Перебудова у 1890 р. за проектом архітектора Володимира Подгородецького додала будівлі четвертий поверх і надала їй неокласичного стилю. Після реставрації у 2003 році в будинку було облаштовано перший у Львові супермаркет – дім книги “Буква”. На мансардному поверсі функціонує ресторан “Дарвін”, а в партері – рестран “Штрудель-Хауз”.

Кам’яниця № 8
Кам’яниця збудована у 1778 р. архітектором Антоном Косинським на місці старої будівлі. У 1631-1636 рр. це була кам’яниця Вайса., у 1637 – Тиховського, у 1638-1767 рр. – Вагішівська. Власниками також були: Адольф Фанконі у 1871 р, Рахімель Меркель у 1889 р. Пйотр Кольонський у 1916 р. Стефанія Кінце у 1934 р. У 1879-1881 рр. здійснено надбудову третього поверху та перебудову фасаду за проектором архітекторів Якова Соломона Кроха, Міхала Фехтера, Соломона Рімера.

Кам’яниця № 10
Пам’ятка архітектури епохи класицизму з пізнішими додатками в стилі ампір. Збудований у 1787 р. за проектом архітектора Я.Петровського для Ю.Гординської. Фасад оздоблений рельєфами на міфологічні сюжети, автором яких був Гартман Вітвер. У 1888-1939 рр. тут містилися готель “Під трьома коронами” і ресторан “Кольонський”.

Кам’яниця № 12
Як і будинок № 10 — зразок архітектури класицизму, з пізнішими додатками в стилі ампір. Автор оформлення — Гартман Вітвер.
З початку XX ст. тут містився ресторан Нафтули Тепфера, або просто Нафтули. У Нафтули був син, який успадкував ресторан. Син колекціонував картини. Купував він їх і у молодого тоді початківця Івана Труша, до якого ставився дуже приязно, навіть пропонував гроші для поїздки в Мюнхен, на навчання в Академії мистецтв. Нині будинок використовується тільки як житловий.