Одна з магістральних вулиць Львова Шевченка сполучає вул.Городоцьку з мікрорайоном Рясне-2. Теперішню назву вулиця отримала 1944 року на честь геніального українського поета Тараса Шевченка (1814-1861).

Від 1805-го вона називалася Янівська, бо простягалася до містечка Янів (тепер Івано-Франкове), частина вулиці від залізничної станції Клепарів мала назву Дорога Янівська. За часів німецької окупації вулиця називалася Вестштрассе (Західна). На початку вулиці, на фасаді будинку, який тепер має адресу Леонтовича № 11 поміщено меморіальну таблицю, яка засвідчує, що вулицю назвали ім’ям Тараса Шевченка, а саму таблицю встановили 1989 року на честь 175-річчя від дня народження поета.
Під № 3-а від часів СРСР міститься квартирно-експуатаційний відділ Західного оперативного командування.
У будинку № 8 за польських часів містився ресторан Лаури Ласкер, у 1950-1960-х – ремонт взуття і перукарня, зараз тут магазин взуття, крамниця чоловічих сорочок Deluxe і кафе-бар X-Stop.

У житловому будинку № 9 за Польщі працював ресторан Ґрюнфельда, за часів СРСР – овочевий магазин, тепер магазин “Продукти”.
Адресу № 8/10 до війни мав ресторан Анни Колонської, зараз цієї адреси не існує.

У житловому будинку № 11 за польських часів містилася Малопольська круп’ярня й рекламне бюро “Адмар”, тепер тут магазин автозапчастин.
У житловому будинку № 12 за Польщі була бібліотека Наґера, у 1950-1960-х – ательє індпошиву одягу 2-го розряду, в 1970-1980-х – салон “Фантазія” і майстерня з ремонту та виготовлення ювелірних виробів, нині – ТзОВ “Рубін” (ремонт і виготовлення ювелірних виробів) та перукарня “Даліла”.
У житловому будинку № 14 до 1939 року був продаж автомобілів Товарніцького, у 1950-1970-х – їдальня, згодом – кафе “Підгір’я”, зараз – кафе-бар і магазин сантехніки.

Під № 16 за Польщі працював ресторан Ґрюнфельда, тепер магазин світильників і крамниця “Все по 7 гривень”.
У житловому будинку № 18 за польських часів містився ресторан Мусяловича й молочарня Бандера.

Під № 20 за Польщі була біжутерія Гальперна.

У житловому будинку № 22 міститься артсалон “Ковані вироби з металу”.
У житловому будинку № 35 за радянських часів працював магазин плодоовочевих комбінатів, тепер тут крамниці “Овочі-фрукти”, побутової хімії та косметики, а також ремонт взуття.

Під № 36 за Польщі була крамниця обладнання для магазинів Фельдмана й магазин копчених виробів Фінкельштайна.
У житловому будинку № 37 до війни працювала фабрика радіоапаратури Пятрушкі.

Під № 38 за Польщі був благочинний заклад святої Єлени, від радянських часів тут міститься приймальник-розподільник обласної інспекції у справах неповнолітніх. Цю саму адресу має спеціалізований батальйон судової поліції “Грифон”.
У житловому будинку № 41-а за часів СРСР був продуктовий магазин для діабетиків, зараз тут кафе-бар “Фортеця”.
У чотириповерховому житловому будинку 1950-х років № 45 від часів СРСР міститься магазин “Продукти”.
У житловому будинку № 52 за часів СРСР працював магазин промислових товарів, тепер тут крамниці “Велотехніка” й “Автотех”.

Під № 55 за Польщі було виготовлення поташу Цірінґа.
Адресу № 60 за польських часів мав паровий млин “Тома і син”, на основі якого від 1947-го працював мехсклозавод, зараз на цьому місці планують житлову забудову.

Під № 70-б за часів СРСР був цех із пошиття ковдр.
У житловому будинку № 74 у 1950-х роках була пельменна, у 1970-1990-х – магазин “Хліб”, тепер тут кафе-бар і крамниця “Продукти”.
У житловому будинку № 77 за Польщі містилася пекарня Маліцького.

Під № 86 за польських часів працював магазин меблів Зідлера, зараз цієї адреси не існує.

№ 87-а за часів СРСР мав завод “Автонавантажувач”, нині підприємство не працює – тут облаштували меблевий салон “Магнат”.
У будівлі № 90 у 1950-1960 містився гуртожиток Торгово-економічного інституту, тепер тут Обласне управління з питань надзвичайних ситуацій.

Чотириповерховий житловий будинок № 109 збудували 1954 року, від часів СРСР тут працює магазин “Продукти”.
Під № 115 за Польщі містився млин “Єдмін і син” та 1-ша Малопольська парова лущарня пшона та круп, за радянських часів це був крупзавод № 25, зараз цю адресу має лише житловий будинок, будівлі ж самого підприємства – напівруїни.
Під № 117 за польських часів був моторовий млин Дреснера й гуртова торгівля борошном Муна, нині цієї адреси не існує.
Під № 120 у 1950-х роках містилося ремісниче училище № 3, тепер тут автосервіс.

На місці п’ятиповерхового житлового будинку № 134 за Польщі була фабрика штучного каменю і дахівок.
У п’ятиповерховому житловому будинку № 150 за радянських часів була ощадкаса, зараз тут крамниця “Продукти”, магазин “Системи опалення” та бар. На стіні одноповерхової будівлі залізничної станції Клепарів (№ 158) поміщено меморіальну таблицю, яка сповіщає, що із цієї станції у 1942-1943 роках вивезли до нацистських концтаборів понад півмільйона галицьких євреїв.
Під № 188 від часів незалежності розташована каплиця святого Володимира Великого УГКЦ. Під № 270-а від радянських часів міститься бібліотека для дорослих.

У дев’ятиповерховому будинку № 358 від часів СРСР розташований магазин “Продукти”, зараз тут також є аптека, фотоательє, мобільний салон “Вухо Ком”, букмекерська контора й магазин “Трикотаж”.

У дев’ятиповерховому житловому будинку 1970-х років № 376-а за радянських часів працював магазин “Галантерея, трикотаж і парфумерія”, тепер тут крамниця одягу й посуду, магазини побутової техніки, “Продукти”, перукарня та піцерія “Талант”.

Забудова вулиці: класицизм, сецесія, конструктивізм 1930-1980-х років, промислова забудова довоєнних і повоєнних часів.

Будинок №31
У ХУІ-ХУІІІ ст. тут знаходився костьол Воздвиження Чесного Хреста. Відстань від Краківської брами до його дверей точно дорівнювала відстані від воріт Єрусалима до Голгофи…
За Польщі тут була низка дрібних підприємств, зокрема підприємство хімічної промисловості Терметікум”, яке випускало герметичні пробки до скляного посуду (працювало 18 осіб), українська олійниця “Жеполь” (15 осіб) та ін. З 1945 р. тут знаходиться трикотажна фабрика.

Будинок №60
Мехсклозавод. Почав давати продукцію у 50-х роках XX ст. Цікаво, що основою його послужив паровий млин товариства “Ю.Тома і син”, заснований у 1861 р.

Будинок №87
Завод “Автонавантажувач”. Збудований наприкінці 40-х років. Перша машина (3-тонний автонавантажувач) випущена 24 березня 1949 р
Неіснуючий паровий млин Й.Тона
У 1841 р. при вул.Янівській, 60 (тепер – вул.Шевченка) було засновано англо-американський паровий млин Йозефа Тома (млин «Тома і син»). Про його зовнішній вигляд можна дізнатись з літографії Й.Свободи від того ж року.
Комплекс споруд млина складався, принаймні, з трьох корпусів. Головний, центральний корпус мав симетричний фасад з ризалітом, який було розчленовано шістьма пілястрами і завершено трикутним фронтоном і аттиком; вікна нижнього поверху були арочними. Бічні корпуси також були декоровані пілястрами. Паровий млин працював до 1939 р. На його основі в радянський час в 1945 р було облаштовано механіко-скляний (склодзеркальний) завод, який поглинув частину споруд комплексу млина (млин було зруйновано).
(ВАТ «Львівський мехсклозавод» було засновано у 1947 р.) Свою першу продукцію підприємство випустило 12 травня 1947 р. У цей час завод випускав віконне скло «методом Фурко». У 1947 р. на заводі було випущено всього 77 тис. квадратних метрів скла. У 1950 р. на заводі було впроваджено у виробництво прогресивний для того часу метод безчовникового вертикального витягування скла. Застосування цього нового методу виробництва дозволило у 1950 р. випустити 1250 тис. метрів квадратних скла. Поступово налагоджували виробництво різних видів скла: автомобільного, для приладів, меблів, кінескопів, теплопоглинального, декоративного, матового…
У 1951-1952 рр. було збудовано цех промпереробки скла, в якому освоїли випуск гартованого скла (плоского і гнутого) в повному комплекті, призначеного для автомобільної промисловості, зокрема, для Львівського автобусного заводу.
У подальшому гартоване скло виготовлялось для комплектації тракторів (які випускались у Мінську та Дніпропетровську), львівських автонавантажувачів, дрогобицьких автокранів, львівських газових плит та іншої продукції.
У 1961 р. для потреб Львівського заводу «Кінескоп» та інших був збудований цех технічного скла, в якому було освоєно виготовлення висоякісного контрастного скла з властивістю зварювання з металом і налагоджено виготовленя з нього днищ кінескопа та його захисного скла. У 1974-1976 рр. завдяки впровадженню у виробництво механічного помішування скла перед його виробництвом, якість продукції стала значно кращою, що дозволило освоїти випуск великогабаритного плоского бокового скла та великогабаритного панорамного скла для нових моделей Львівських автобусів. Площа освоєного скла для автобусів ЛАЗ-695Н становила 1,5 квадратних метрів. Одночасно був освоєний випуск великогабаритного плоского бокового скла.
Свого часу на заводі працювало до 1,5 тис. людей, а продукцію реалізовували по всьому Союзу та експортували за кордон. Єдине таке підприємство у Західній Україні у червні 1994 р., згідно з рішенням Української державної корпорації промисловості будівельних матеріалів «Укрбудматеріали», перетворили на відкрите акціонерне товариство. А вже у листопада 2006 р. у суді розпочали розгляд справи про визнання заводу банкрутом. (Завод діяв до 2007 р.)

Храм св. ап. Андрея Первозванного
Відновлено цей храм до 2000-ліття від Різдва Христового в роках з 1990 по 2000. Меценатами стали: Я. Грицюк, Б. Опірський та М. Скрипець. Свого часу це був храм Святої Родини оо. реформатів. Споруда своїми архітектурними особливостями одразу говорить про свою приналежність до православної церкви. Це і купольні бані , яких три (одна цнетральна та дві бокові) та особливості використання колонових конструкцій та багато іншого.