Вулицю Бандери з Рудницького з’єднує вулиця Чупринки, названа так 1996 року на честь головнокомандувача УПА, провідника ОУН Тараса Чупринки (Романа Шухевича) (1907-1950).
До середини ХІХ століття мала назву Штандовська, від 1863-го – Хрестова (Кшижова), оскільки біля костелу Марії Магдалини ще до початку XX століття стояв кам’яний хрест, із 1910-го – Потоцького на честь галицького намісника графа Анджея Потоцького, якого 1908 року застрелив Мирослав Січинський, у часи німецької окупації – Зіґфрідштрассе, від 1944-го – Пушкіна на честь великого російського поета ХІХ століття. У будинку № 4 у 1950-х був 1-й районний відділ міліції, тепер тут магазин господарських товарів.

Під № 5 у 1950-х містилася 5-а міська пожежна команда, зараз – Львівська обласна організація УНА-УНСО та редакція часопису “Націоналіст”. На фасаді будівлі – пам’ятна дошка, на якій зазначено, що тут у 1995-1999 роках працював і творив український поет і революціонер Анатолій Лупиніс.

На фасаді будинку № 14 – пам’ятна дошка, яка повідомляє, що тут у 1895-1902 роках мешкав Іван Франко.

Під № 23 у 1950-х був 6-й районний відділ міліції, згодом – один із корпусів медичного училища, цю віллу знесли на початку 1970-х і на її місці поставили трансформаторну будку та дошку пошани “Кращих політінформаторів Радянського району”.

У будинку № 34 за часів СРСР була нотаріальна контора, нині тут дільничний пункт міліції та аптека.

У будинку № 36 від повоєнних років існує перукарня, в часи Радянського Союзу тут також була їдальня “Домова кухня”, зараз – магазин “Продукти”.

Під № 38 від часів СРСР працює відділення Ощадбанку.

У будинку № 45 за Польщі була жіноча гімназія імені королеви Ядвіги, під час війни тут обладнали військовий шпиталь, містилася лабораторія мікробіології всесвітньо відомого вченого Рудольфа Вайґля, зараз це 5-та міська клінічна лікарня, до якої в 1960-х прибудували корпус поліклініки із вулиці Левицького.

У будинку № 58 за часів СРСР працював магазин “Трикотаж, панчохи”, зараз тут салон краси “Нефертіті”. Адресу № 58-а за Польщі мало будівельне підприємство й тартак Левинського, керамічна фабрика “Око” скульптора Литвинюка, фабрика мила “Мута” й редакція газети “Професійні вісті”. Деревообробне підприємство на базі тартака Левинського існувало до 1970 року, коли на його місці спорудили п’ятиповерхові житлові будинки від вулиці Жуковського. Зараз у колишніх уцілілих приміщеннях фабрики Левинського містяться Львівський обласний центр гідрометеорології, Головний диспетчерський пункт управління житлово-комунального господарства Львівського міськвиконкому, ремонтно-будівельна фірма “Зелукрбуд” і ремонт побутової техніки ТзОВ “Рита”. Цю адресу має також житловий будинок.

У будинку № 60 за польських часів містилося архітектурне бюро Левинського, у 1950-х – ательє індпошиву одягу, нині тут комп’ютерний клуб.

Під № 65 за часів СРСР був опорний пункт правопорядку, зараз – районне відділення міліції Франківського району.

У будівлі № 69 за радянських часів працювала їдальня, тепер тут районний суд Франківського району та державна нотаріальна контора № 5.

У чотириповерховій офісній будівлі 1988 року під № 71 містяться інститут “Містопроект” і “Трансбанк”. У будинку № 72 за часів СРСР був дитячий садок, зараз сюди з храму святого Климентія частково перенесли служби “Укртелекому”.

У п’ятиповерховому житловому будинку 1960-х під № 84 від радянських часів міститься магазин “Продукти”, відділення Ощадбанку, пошта, телефон, телеграф. У чотириповерховій офісній будівлі кінця 1970-х за СРСР містився Радянський районний комітет Компартії України та Радянський райвиконком, зараз тут Франківська райадміністрація, прокуратура Франківського району та Львівська обласна асоціація інвалідів. На території цієї будівлі, а також на місці будівлі інституту “Містопроект” (№ 71) до 1970-х був розміщений охоронний полк МВС.

Під № 94 від радянських часів – дитячий садок.

У житловому будинку № 100 у 1950-х була майстерня з ремонту та пошиття одягу.

Під № 101 за польських часів був жіночий монастир василіянок святої Мокрини, від 1937-го тут розпочали будівництво модерністичної церкви святого Івана Богослова, якої не завершили, а після 1945-го спотворили реконструкцією. Зараз тут бібліотека Лісотехнічного університету.

У будівлі № 103 за Польщі була гімназія та бурса Українського педагогічного товариства, за радянських часів – Лісотехнічний інститут, тепер – адміністративно-навчальний корпус Українського державного лісотехнічного університету.

У дев’ятиповерховому будинку 1977 року міститься навчальний корпус № 1 Лісотехнічного університету.

Під № 110 у 1950-х був гуртожиток № 2 Лісотехнічного інституту, зараз це житловий будинок. П’ятиповерховий будинок № 114-а звели 1960 року як гуртожиток Лісотехнічного інституту. Будівництво чотириповерхового житлового будинку № 121 завершено 1998-го.

У чотириповерховій будівлі 1957 року під № 130 за часів СРСР був технікум радіоелектроніки, нині тут Львівський державний інститут новітніх технологій та управління. На місці п’ятиповерхового житлового будинку, спорудженого 2006 року, за часів СРСР був гуртожиток житлово-комунального технікуму. Забудова вулиці: сецесія, польський конструктивізм 1930-х, радянський 1950-1980-х, нові забудови початку ХХІ століття.

Будинок №21
Близько 1894 архітектори Юліан Захаревич, Міхал Ковальчук та Іван Левинський спроектували, а фірма Івана Левинського спорудила будинок для ректора Політехніки, математика професора Пляцида Дзівінського (Platsyd Dziwiński, 1851-1936). Вілла будувалася на кутовій ділянці, в оточенні саду та квітників, як вільно розташований об’єкт. Г-подібний корпус доповнено на куті мальовничою шестигранною вежичкою. Фасади, оформлені нетинькованою цегляною кладкою, вирізняються яскравим керамічним декором (полив’яні кахлі) та різьбленими деталями. З давніх часів тут збереглися оздоблені гарним кахлем «п’єци». На другий поверх ведуть кручені, ніби у справжньому замку, східці.
Після І св. війни будинок належав купцю Шуліму Валлаху, а в 20 – 30 – х роках – відомому піаністу Леопольду Мюнцеру (Münzer Leopold; 1901–1943); під час ІІ Світової війни Л.Мюнцер розділив трагічну долю тисяч своїх співвітчизників – євреїв і загинув у Янівському таборі смерті. Знаменитий піаніст грав у сумнозвісному табірному оркестрі, ніхто з оркестрантів не дожив до кінця війни.
Від бл. 1932 р. в особняку мешкала родина Кузьмовичів – Олени Шепарович (донька відомого громадського діяча Степана Федака) та Володимира Кузьмовича. Їхня донька досі має ключі від будинку, була учасницею першого з’їзду українських лікарів у Львові. Але найчастіше цей будинок пов’язують з його останнім мешканцем – колекціонером Миколою Островерховим. Від 1990-х років вілла належить Науково¬му товариству ім. Т. Шевченка.

Будинок №49
Перша згадка про будинок на вул. Кшижовій 49 з’явилась у 1836 р. у зв’язку з написанням листа забудовника Павла Войцеховського до магістрату міста з проханням дозволити будівництво на цій ділянці. Отримує він дозвіл у 1850 р. У 1874 р. Войцеховському дають дозвіл на будівництво партерного будинку з двома покоями та одноповерхового будинку. Через 14 р. він вводить в експлуатацію гаражі для возів і стайні. У 1901 р. власником будинку став Бартоломео Миськів, він зробив косметичний ремонт. У 1910 р. Хелена Яніна та Станіслав Бромільські на місці старих будинків збудували нову кам’яницю. Купці Бромільські були дуже заможні, проводили міжнародні торгівлю. Фасад чотириповерхової кам’яниці прикрашений символами міжнародної торгівлі – зображеннями кораблів, паровозів, дирижаблів. вітрильників, а також статуями фараонів, слоновими головами. Будинок побудований за проектом Юзефа Піонтковського. Тут також проживала класик польського живопису Марія Дулембянка. В цьому будинку була її майстерня, а на першому поверсі – магазин-салон. Згодом будинок перейшов у власність міста. У 1934 р. тут було консульство Данії разом із службовими квартирами для працівників консульства. У 60-х роках 20 ст. це був гуртожиток університету ім. Франка. Пізніше тут створили інститут прикладної фізики. Про нього було мало відомо, оскільки це був режимний об’єкт. Сьогодні тут знаходиться факультет журналістики ЛНУ ім. Франка.

Будинок №59
Житловий будинок, зведений у 1960-х роках. До його побудови на цьому місці стояла вілла «Рома», зведена у народному стилі за проектом Міхала Ковальчука. Тут проживав Роман Сас-Залозецький і його син Володимир — відомий мистецтвознавець.

Будинок №61
Одним з найцікавіших, нині існуючих будинків цієї дільниці є кам’яниця № 61 – власна кам’яниця родини будівничих та архітекторів Равських, збудована 1896 р. за проектом Вінцента Равського. Перед будинком був ще й огороджений кам’яним парканом садок – як і всі будинки непарного боку вулиці. З метою розширення хідників всі садочки вулиці у 1960-их роках були ліквідовані, від чого безповоротно був втрачений колорит дільниці.
Наприкінці 1920-х – на початку 1930-х рр. власником кам’яниці стало згромадження Служебниць Непорочної Діви Марії на чолі з сестрою Йосафатою Гордашевською. Кам’яницю реконструювали та добудували ліве крило (на зображенні на другому плані).
Після війни згромадження Служебниць Непорочної Діви Марії припинило існування, служебниць виселили. У будинку розташували медичний заклад – вже від 1945 р. тут містилась 6-та робоча поліклініка; через пару років ще й 5-та дитяча консультація.
На початку 1950-их років дещо змінилося призначення лікувального закладу – в будинку розташувалися поліклініка невідкладної допомоги обласної клінічної лікарні та дитяча консультація Дитячої соматичної лікарні.
З побудовою будинку 5-ої поліклініки на вул. Пушкіна, 45 у 1960-их роках, туди переселилася поліклініка для дорослих. Так і залишилися в старій кам’яниці 5-та дитяча консультація, що існує досі, та Центральна молочна кухня, де молоді батьки безкоштовно отримували для немовлят спеціалізоване дитяче харчування.

“Замок” на вул. Чупринки
Будинок на вул. Чупринки, 50-52, побудував 1901 року архітектор Юзеф Сосновський. У 1922 році архітектор К. Пйонтковський реконструював будинок, а в радянські часи там був Клуб імені Ціолковського.

Будинок колишньої гімназії і бурси Українського педагогічного товариства

Вілла “Подолянка”

Школа “Магдуся”

Церква Святого Климентія папи