4 листопада 1861 року на Головний вокзал Львова прибуває перший поїзд Відень-Львів – саме у цей день з 2002 року, в Україні відзначають день залізничника.
Після налагодження залізничного сполучення Австро-Угорщини зі Львовом, місто стає великим залізничним вузлом: 1866 році відкривають сполучення з Чернівцями, а трьома роками пізніше – з Бродами. На межі століть постає потреба в побудові нового вокзалу.
У 1861 році східною точкою Австро-Угорської залізниці стає Львів. В кінцевій точці маршруту Відень-Львів створюють майстерні для ремонту паротягів і пасажирських вагонів. Спочатку дане підприємство виконує функції депо. Цехи займали територію, майже, у 83 тис. квадратних метрів на якій знаходились будови загальною площею у більше ніж 29,6 тис. квадратних метрів.
Цікавий факт: за час слідування поїзду, у топку паротяга потрібно було відправити близько 15 тон вугілля.Після прибуття на кінцеву станцію, локомотивна бригада булазабов’язана заправити паротяг вугіллям та водою, протерти ганчіркою і змастити мастилом усі рухомі деталі, а за наявності на локомотиві декоративних елементів з кольорового металу, протерти їх до блиску, і тільки після цього локомотив можна було здавати наступній бригаді.
Після відкриття депо позаду вокзалу (теперішня територія депо “Львів-Захід”) майстерні займаються лише серйозним ремонтом рухомого складу, а незначний ремонт проводять вже у депо. Майстерні є самим великим підприємством міста. У 1870 році в них працювало понад 350 робітників, а у 1900 році – понад 800.
Під час Першої світової війни майстерні було сильно пошкоджені. У міжвоєнний період для потужного розвитку міста і регіону виникала необхідність у ремонті рухомого складу. Починається відбудова пошкоджених цехів, а також зводять новий паротягоскладальний цех (зараз у ньому знаходиться кузня) та казарми пожежної охорони (тепер це електромашинний цех). Протягом 1913-1930 років було проведено центральне опалення та електричне освітлення майстерень, розширення котельного цеху, нових цехів — моделювального, бляхарського, лакувального, трубопрокатного, та оббивного. Але в часі Другої світової війни на місці майстерень знову постає руїна. Один з цехів заводу
У повоєнних 1947-49 роках підприємство отримує назву Львівський паротяговагоноремонтний завод (ЛПВРЗ). Завод і надалі ремонтує паротяги, пасажирські вагони, а також облаштовує спец. вагони для перших осіб держави та інших специфічних потреб. Вигляд на ЛПВРЗ з будівлі відбудовуваного головного вокзалу, фото повоєнних років
У 1979 році із території підприємства виїжджає останній паротяг серії “Л”. З 1977 року ЛПВРЗ починає ремонт електровозів постійного струму ВЛ8. У 80-х завод перейменовують у Локомотиворемонтний (ЛЛРЗ).
В кінці 1990-х на початку 2000-х років, через списання старих електровозів ВЛ60ПК, а також через електрифікацію нових ділянок, в Укрзалізниці спостерігається дефіцит електровозів змінного стуму. Почастішали випадки задіяння для водіння пасажирських поїздів вантажних електровозів ВЛ80С і ВЛ80Т, які не достатньо для цього пристосовані. З цієї причини у 2004 році було прийнято рішення модернізувати електровози, що простоюють в запасі. На ЛЛРЗ двосекційні вантажні електровози ВЛ80Т переобладнали в односекційні пасажирські, які отримали назву ВЛ40у.
Сьогодні завод надалі продовжує модернізацію обладнання та інтер’єру кабін на електровозах постійного струму: ВЛ8, ВЛ10, ВЛ11, ДЕ1, ВЛ11М6, а також розглядається можливість обслуговування та ремонту львівських трамваїв.