Бордель у Львові існував уже з середини ХV ст. (згідно документальних записів) та був легальним, оскільки утримувався на кошти міста.
У так званому кодексі Алембека читаємо, що 1450 року за канал у домі розпусти львівський магістрат видав 12 грошів. А у видатках міської каси за 1549 р. знайдена записка, у якій також згадується, що для ремонту закладу видано 20 грошів.
Розташувався дім розпусти на парцелі, яка називалася «Олеською», від Івана з Олеська, який у ХV ст. збудував тут свою кам’яницю (зараз вул. І. Федорова 27). Коли будинок перетворився на руїну на звільненій площі побудували керат (кінський млин) і поставили будинок утіх. Млин стояв посередині площі на всю її ширину, лише з вузькою вуличкою для проходу до «дому розпусного». Будівля борделю не була спеціально для того побудована, а лише пристосована. Колись це була корчма в селі Лопушна, яку райці купили і перевезли до Львова. В документі датованому 1606 р. навіть зберігся опис цього будинку. Його кімната, чи світлиця, мала 12 ліктів завдовжки, а з сіней по обидва боки було по три комори, кожна з яких мала приблизно 6 ліктів завдовжки і 4 лікті завширшки (львівський лікоть дорівнював 0,59 м.). Для «зручності клієнтів» мав він два входи – один від млина, інший від мурів, і якщо хтось хотів прошмигнути непоміченим то виходив у бік мурів.
У 1571 р. сталася страшна пожежа – тоді вигоріла уся вул. Руська разом з Успенською церквою, весь жидівський квартал, міський арсенал і башти, згорів кінський млин. Згорів і дім розпусти, проте не припинив своєї діяльності, а лише був перенесений до вежі при міському арсеналі. Виручені кошти від лупанару надходили у міську касу, а звідси використовувалися на утримання в належному стані міських укріплень і опорядження міста.