У давньому Львові торгівля посідала особливе місце. Завдяки їй міське ремесло забезпечувалося сировиною, втягувалося у внутрішній і міжнародний обмін. Вона впливала на зайнятість міського населення, сприяла формуванню регіональних ринків, що поступово вливалися в єдину європейську ринкову систему. У Львові сходилися інтереси купців багатьох європейських країн, до середини 17 ст місто виконувало роль єднальної ланки в торгівельних зв’язках Балтики, Балкан, Сходу і Заходу Європи. Друга половина 17 ст позначена війнами, облогами, тягарем численних грошових контрибуцій, була часом тяжких випробувань для львівської торгівлі за даними львівської штукової каси – міської митниці. Документацію цієї каси складають 25 чорнових і чистих книг за 1669-1765 рр. У книгах відбито оплату мита купцями щодо всіх товарів, з якими вони в’їжджали в місто або залишали його. Величина мита залежала від кількості купецького товару, а одиницями його обліку були тогочасні метричні одиниці: штука, фаса, бочка, скриня. Дві третини зібраних коштів призначалися на покращення економічного стану міста й утримання фортифікаційних споруд,одна третина передавалась у розпорядження магістрату. Найбільше купців бувало у місті в дні щимового ярмарку, що розпочинався 21 січня і тривав чотири тижні. У ярмаркові дні втрачали силу основні торгові обмеження і можна було швидше і легше провести торгівельну операцію. Документи засвідчують, що купці прибували у Львів до початку відкриття ярмарку й затримувались в місті після його закриття. Незважаючи на складну політичну ситуацію того часу діапазон купецьких маршрутів був дуже широким. У митних реєстрах згадується 164 міста, містечка й села, в яких проживали купці або щвідки походили їхні товари. Отже, у Львові в ті роки можна було придбати товари як місцевого походження, так і майстрів Сходу, мануфактурних підприємств Заходу, морські продукти, хутра, прянощі, фрукти. У структурі товарів міцні позиції утримували тканини та текстильна галерея. В той час велася жвава торгівля дорогими та якісними англійськими та голландськими сукнами, які поставляли гданські купці. Сілезькі сукна привозили вроцлавські, сховські та краківські купці. У реєстрах штукової каси значаться також атласи, креп, мухаер, чамлет, шовк, бавовняні тканини, привезені турецькими, грецькими, перськими купцями. Такими тканинами торгували й купці-вірмени. Засвідчено присутність на львівському ринку чималої кількості шкір (сирих та оброблених). Частина їх як сировина використовувалась в ремісничих майстернях, що спеціалізувались на виробництві шкіряних виробів, а з решти формувались партії львівського реекспорту на ринки західних країн.
Оскільки львівські слюсарі, ливарники, ковалі, котляри, бляхари, мечники працювали переважно з привізними матеріалами, ринок металів також активно розвивався в 17ст. Серед металевого імпопту домінувало залізо. Його найчастіше привозили з Шидловця – сілезького містечка.
Традиційним товаром львівського ринку залишалися віск, сіль, мед, коси, гончарний та скляний посуд. Продавалося багатр тютюну, анису. Можна було купити рис, цибулю, яблука, сливи, соки повидла.

Раїса Шиян. Львівський ринок 70-х років 17ст. Вісник львівського університету. Серія історична. 2000.вип. 35-36. С. 114-123