Вулиця Хрестова (Крижова) — Анджея Потоцького (галицького намісника, застреленого Мирославом Січинським 12 квітня 1908 року) — Пушкіна — Генерала Чупринки розділяє Кастелівку та Новий Світ — два урбаністичні утворення, що формувались на переломі ХІХ-ХХ ст.
Архітекторам Юліанові-Октавіану й Альфреду Захарієвичам, Івану і Леву Левинським та їх колегам не вдалося повністю реалізувати тут концепцію міста-саду. Однак вони залишили неповторне поєднання еклектичного історизму та сецесії, яке не змогли до кінця зіпсувати будівлі функціоналізму, конструктивізму та радянські стандартні “коробки”.
Храми
1895 року під керівництвом Івана Левинського було збудовано на краю Кастелівки костел і монастир Кармеліток босих. За радянських часів храм займав полк МВД, потім міська телефонна станція. Лише 2004 року греко-католицька громада парафії св. Климентія отримала можливість використовувати перший ярус храму для богослужінь.
Натомість інший храм на вулиці Генерала Чупринки, який будували у 1930 рр. при монастирі Сестер Василіянок за проектом талановитого архітектора Романа Грицая (1887-1968), напевне вже ніколи не служитиме вірним. Його сакральна архітектура поєднувала традиційний образ української церкви з модерними пошуками ХХ ст.
Для церкви Св. Івана Богослова на вулиці Потоцького (Генерала Чупринки) у Львові Грицай розробив два проекти. Варіант 1932 року більш традиційний із трьома банями. Варіант 1934 року був створений уже в стилі конструктивізму.
На думку дослідника галицької сакральної архітектури Василя Слободяна, храм мав стати шедевром новітньої української архітектури й окрасою міста Львова. В містобудівній структурі, виступаючи домінантою, він мав утвердити існування у Львові української спільноти, на зразок сучасного йому костелу Матері Божої Остробрамської на вулиці Личаківській (зараз церква УГКЦ Покрови Пресвятої Богородиці). На жаль, війна перешкодила завершенню будівлі, в якій зараз розміщена бібліотека Львівського лісотехнічного університету. А домінантою стала споруджена у 1980-х дев’ятиповерхова “сірникова пачка” зі скла та бетону нового навчального корпусу цього університету.
Бурса
Головний корпус Лісотехнічного університету міститься в будинку колишньої гімназії і бурси Українського педагогічного товариства, збудованому у 1906-1909 рр. за проектом архітекторів Івана та Льва Левинських, Олександра Лушпинського і Тадеуша Обмінського. Будівлю вважають одним із найкращих зразків української сецесії.
1922 року тут була створена приватна дівоча учительська семінарія с.с. Василіянок при монастирі Св. Мокрини. Спочатку керували семінарією настоятельки монастиря Тереза Гікке та Соломея Цьорох, а від 1925 року директором цього закладу став професор Микола Чубатий, видатний історик. Випускниці семінарії мали право працювати вчительками у школах нарівні з випускницями державних семінарій.
Після війни тут було створено Лісотехнічний інститут, який раніше функціонував як факультет Львівської політехніки. На місці монастирського городу виріс невеликий ботанічний сад-дендрарій.
Баугауз
Ближче до колії чернівецької залізниці у 1920-1930 рр. виріс район приватних віл. Його забудова розпочалася ще за Австрії від вулиці 29 Листопада (тепер Євгена Коновальця) вздовж Гроховської (тепер вулиця Степана Рудницького). Тут 1910-го збудував собі будинок з майстернею знаменитий художник Іван Труш.
Пізніше було прокладено вулиці, названі поляками на честь повстання 1830 року, сторіччя якого тоді відзначали, — Підхорунжих (тепер Осипа Маковея), Совінського (Л. Цегельського), Хлаповського (В. Сімовича), Ваверська (Б. Сметани), Білолуцька (М. Гайворонського), Іґанська (Нагірних), Висоцького (Сарненська). Лише вулиця Воля, названа тоді на честь дільниці Варшави, зберегла свою назву, яка однак має зараз інший зміст.
Ця дільниця була забудована дво-, триповерховими будинками у стилі функціоналізму, розробленого в 1920-х німецькою архітектурною та дизайнерською школою “Баугауз” з міста Дессау. Це будівлі правильної геометричної форми з прямокутними вікнами без архітектурних прикрас. У центрі міста вони зливались зі забудовою, що вже існувала, заповнюючи проміжки між будинками, а на околицях їх споруджували окремо серед зелені, відповідаючи модній тоді концепції міста-саду.
У королівському столичному місті Львові в стилі “Баугаузу” забудовували й інші райони. Це, зокрема, Професорська колонія, Ялівець та південні схили Кайзервальду на Горішньому Личакові.