Мало в якої з львівських вулиць було стільки назв, скільки у вул. Театральної. Вона склалася з кількох частин. Так, від сучасної пл. Міцкевича і приблизно до трамвайної колії тяглася вулиця За ятками (пізніше — Різницька).
Далі починалася Пекарська, котра доходила до міського муру на трасі сучасної вул. Лесі Українки. Вперше вона згадується у документах під 1421 р., а звалася так тому, що на ній знаходилася господа цеху пекарів. Її відрізок приблизно від трамвайної колії до костьолу єзуїтів називався Шпитальною св. Духа. Відрізок від костьолу до Вірменської — вул. Францисканською, а від Вірменської до муру — вул. Городською. Крім того, до Пекарської входила частина сучасної вул. Вірменської (відрізок між Театральною і Вірменською). Треба враховувати, що ці назви існували в різний час. Так, наприкінці XVII ст. існували вулиці За ятками і Пекарська.
У 1780 р. вулиця Існувала майже в сучасних межах, куди належала вул. Різницька, впираючись своїми кінцями в міські мури. В цей час вулиця звалася Довгою, бо була і залишається досі найдовшою вулицею середмістя.
Сучасна назва вулиці надана в 1871 р. і пов’язана з театром Скарбека (нині театр ім. М. Заньковецької). У 1916 р. вона була названа вул. Рутовського на честь президента міста. Назву Театральна повернуто у грудні 1944 р.
У середні віки вулиця не мала правильної забудови, як і всі інші вулиці міста, — це було досить-таки безладне скупчення будинків. Не вирізнялася вона впорядкованістю, а особливо та її частина, яка в той час називалася Різницькою. Під стіною кладовища при кафедральному соборі стояли ятки м’ясників, звідки і походила назва За ятками. Всього їх було 40. тут не тільки торгували м’ясом, а й різали худобу. Спроба перенести торгівлю м’ясом за межі середмістя виявилася безуспішною. Її розцінили як порушення права приватної власності, оскільки місця м’ясників були спадковими. Це вдалося зробити тільки наприкінці XVIII ст.
Вулицю впорядкували лише в останній чверті XIX ст. Зараз це коротка, але важлива транспортна магістраль. Цікавий той факт, що для її освітлення вперше в Україні були використані люмінесцентні лампи.

Кам’яниця №1
У ХУ-ХУІІІ ст. на цьому місці стояла вежа Бондарів, Столярів і Теслярів. Міський мур робив тут вигин, і вежа стояла під кутом до траси вулиці.

Кам’яниця №9
Раніше тут стояли кам’яниці: Янкевича (Янковича, 1678-1767), Францішка органіста (1630-1643), Францішкової пекарки (1647-1675), Францішка пекаря (1677-1706). У 1863 р. на місці двох старих кам’яниць за проектом архітектора Щебльовського звели триповерховий будинок. Власниками були: Адам Маєвський у 1871 р., Людвіка Губринович у 1889 та 1916 рр., Казимир Губринович у 1934 р.

У 1870 р. власником кам’яниці став книгар та видавець Владислав Губринович (1836-1914), який збудував у 1890-1892 рр. на цьому місці нову камяницю за проектом Юзефа Каєтана Яновського. Триповерхова кам’яниця споруджена у стилі неоренесансу з гостроверхими дахами та пілястрами. Однак найбільшою прикрасою будинку є погруддя польських письменників, створені скульптором Петром Герасимовичем і встановлені в нішах між вікнами другого поверху. Це скулльптурні портрети Яна Кохановського, Адама Міцкевича, Зигмунта Красінського, Юліуша Словацького, Юзефа Ігнатія Крашевського, Адама Асника

Книгарня Губринович та Шмідт
Ще у 1868 році у Львові була заснована почала працювати славетна фірма “Губринович і Шмідт”. Головними конкурентними перевагами книгарні були харизма і професійний вишкіл засновника Владислава Губриновича (1836-1914), який відкрив свій заклад одразу після шести місяців ув’язнення за участь у антиросійській повстанській діяльності.
Початковою адресою книгарні була вулиця Театральна,10. Саме тут, Губринович із компаньйоном Владиславом Шмідтом, облаштовують асортиментну і видавничу книгарню, склад нот. Тут приймали передплату на періодику, що дозволяло отримати знижку на придбання книг. Від 1874 року видавали часопис “Літературний рух” про літературу, мистецтво, науку і суспільні справи. Коштом книгарні у 1875 році було надруковано доповнене видання першого “Путівника по Львову” Антоні Шнайдера.
На десятий рік роботи книгарня вже мала філії у Стрию, Сокалі, Ярославі… У 1882 році Губринович і Шмідт купили випозичальню книжок і нот у збанкрутілого Кароля Вільда, книжкова фірма стає найбільшою у Галіції… Серед найбільш масштабних ініціатив Владислава Губриновича – видання “Бібліотеки повістей, мемуарів та подорожей” як галицьких, так і закордонних авторів. У цій серії світ побачило 140 різних творів…
У 1892 році, на замовлення фірми, архітектор Юзеф Каетан Яновський зводить триповерхову будівлю на вулиці Театральна,9. Книгарня займала перший і другий поверхи. Скульптор Петро Гарасимович виконує 6 теракотових погрудь польських письменників і поетів, що прикрашають фасади споруди.
У 1908 році Владислав Шмідт помер і його місце зайняв Казімеж Губринович (1876-1958), син видавця. Фірма змінила назву на “Губринович і син”. За 6 років, 1914, помирає й засновник справи… У 1935 році Казімєж Губринович продає частину крамниці книгарю Александру Кравчинському (1891-1971), який довгий час працював у Кракові та Парижі, але події 1939 року перервали його діяльність і плани…
Від радянських часів до 2007 року у будівлі функціонував магазин канцелярських товарів “Школярик” Від 2007 року і донині працює салон обслуговування абонентів оператора мобільного зв’язку “Київстар”.

Кам’яниця №10
Споруджений у 1774 р. для генерала Роха Венявського. На фасаді — статуї Марса і Венери, виконані в середині XIX ст. Статуя Марса належить різцеві відомого львівського скульптора П.Ойтеле

Кам’яниця №15
Зараз тут міститься школа. На місці шкільного двору в середині XIV ст. стояла православна церква Чесного Хреста. У 1370 р. Владислав Опольський передав її монахам-францисканцям. Церква була перетворена на костьол Св. Хреста, а на місці теперішньої школи збудували їхній монастир. Тому частина вулиці називалася Францисканською. ї У 1785 р. монастир був закритий, і в ньому розмістилася школа. Костьол деякий час стояв пусткою, а в 1792 р. був куплений підприємцем Г.Буллою. У 1795 р. у ньому відкрився перший стаціонарний театр у Львові. Він мав на двох ярусах 36 лож, 114 крісел і по 200 місць в партері та на гальорці. Як свідчить малюнок того часу, в партері стояли, тільки перед сценою було кілька рядів крісел для глядачів. Приміщення освітлювали пщвішені світильники, з яких скапувала олія. Вхід у театр був з боку нинішнього пр. Свободи.
Вистави грали по черзі польською і німецькою мовами. У 1798- 1799 рр. тут виступав знаменитий польський актор, “батько польського театру” В.Богуславський. Театр діяв до 1842 р. (остання вистава — 18 березня 1842 р.). Після відкриття театру Скарбека Старий театр, як він тоді називався, був перетворений на концертний зал.
У листопаді 1844 р. Р.Духонський і Ю.Вислобоцький показували тут “туманні картини”. Йдеться про так званий оптичний театр, попередник сучасного кінематографа.
У 1848 р. під час бомбардування повсталого Львова австрійською артилерією костьол згорів. У перебудованому монастирі розмістилася школа, яка згодом дістала ім’я А.Міцкевича (зараз середня школа Nb 62).

Кам’яниця №16
У другій половині XVII ст. на цьому місці стояла кам’яниця Пробощівська. Назва походила від того, що кам’яниця була власністю католицького капітулу, і тут мешкали “пробощі” (священики). У 1779-1780 рр. будинок був ґрунтовно перероблений будівничим А.Косинським. У 1850 р. добудовано четвертий поверх. У 1874 р. фасад отримав сучасне оформлення.

Кам’яниця №17
На початку XIX ст. на цьому місці було збудовано зал, в якому відбувалися “редути” — бали, тому і сам зал дістав назву редутного. Бали по-німецьки називалися “Tanzübungen” (“танцювальні вправи”). Деколи тут бувало до 3000 осіб. Особливо великою популярністю вони користувалися у студентів, які ходили сюди групами. А оскільки бали були костюмованими, то спеціально підбиралися костюми, щоб легше було впізнати одне одного. Але редутний зал використовувався не тільки для балів. Щороку тут відбувалися “контракти” —- зустрічі поміщиків з купцями, де укладалися угоди на постачання сільськогосподарської продукції.
У 1889 р. після відповідної перебудови тут відкрилася Промислова школа — навчальний заклад на зразок сучасних технікумів. У 1911 р. вона дістала нове приміщення, а в цьому розмістилися фінансові установи. В 1941 р. будинок згорів. У 50-х роках відновлений. Нині тут розміщується Львівське відділення Інституту економіки НАН України.

Кам’яниця №20
На цьому місці стояв споруджений наприкінці XVIII ст. будинок М.Даровського. У 1817 р. в ньому почало діяти трикласне реальне училище — “підготовче до технічних наук і торгівлі”, зародок уславленого Львівського політехнічного інституту. В 1835 р. училище було перейменоване у Реально-торгову академію. У 1841 р. в академії відкрився технічний факультет. У 1846 р. Реально -торгова академія була перейменована в Технічну.
Будинок згорів під час бомбардування Львова 2 листопада 1848 р., але був відновлений. У ньому аж до побудови головного корпусу Політехніки містилася Технічна академія.

Костел єзуїтів Св. Петра і Павла

Народний Дім

Палац Дзедушицьких