Від відомої багатьом галичанам (через візовий відділ консулату Польщі) площі, що на перетині вулиць Івана Франка, Іларіона Свєнціцького, Уласа Самчука, і в літературі часто званою площею Св. Софії (помилково, бо взагалі-то цю назву носила площа, де нині Стрийський ринок), відгалужується коротка вуличка, якою можна найшвидше дістатися Стрийського парку, цілком прогнозовано звана Парковою.
Через зростаючі потреби консульства у приміщеннях в 2007 році було розібрано будинок. Це колишня школа Св. Софії, збудована у 1878 р. за проектом архітектора Юзефа Каетана Яновського на місці старої цегельні, ліквідованої у 1860 р. До того, як будинок придбало консульство Польщі, тут містилася Дитяча екскурсійно-туристична база. І хоча будинок нумерувався по вул. І. Франка, 108, фактично від нього вправо відгалужувалася вуличка Паркова. На місці павільйона трамвайної зупинки (типові металеві павільйони побудовані на міських зупинках близько 1909 р.), який можемо бачити внизу старої поштівки, у 1996 р. збудовано один з найсимпатичніших пам’ятників Львова, авторства скульптора Сергія Олешка та архітектора Михайла Ягольника. То пам’ятник Іванові Трушу – українському живописцю-імпресіоністу, майстеру пейзажу і портретисту, мистецькому критику і організатору мистецького життя в Галичині. Вулицю прокладено у 1890-х роках. Первісно вона носила ім’я Пуласького. Казімєж Пуласький (Kazimierz Michał Władysław Wiktor Pułaski) – лідер Барської Конфедерації. Пд час оборони Ченстохови у 1770—1771 роках проявив себе талановитим полководцем і прославився на всю Європу. Після поразки Конфедерації втік через Туреччину до Франції, згодом емігрував в Америку, де очолив т.зв. Легіон Пуласького, що воював на стороні американських повстанців. Дістав ім’я “Батька американської кавалерії”. Загинув під Саванною. Національний герой США. З січня 1941 року почався процес частих перейменувань. Спочатку вулиця отримала ім’я Дарвіна, з серпня того ж року – знову Пуласького, а у 1943 отримала німецьку назву (найбільш подібну на теперішню) – Штриєпаркгассе (вулиця Стрийського парку). З 1944 втретє називалася Пуласького, з 1946 – Конєва. У 1957 році їй дали теперішню назву – Паркова, хоча у 1975 знову повернули Конєва, коли нарешті 1992 року вона не стала називатися знову Паркова.
Якщо у випадку вулиці Вишенського – як вулиці одного архітектора Адама Опольського, вулиця Паркова також багато в чому завдячує праці окремих архітекторів, що формували цілісний архітектурний ансамбль цієї коротенької вулички. З тією лише різницею, що проектування будинків по парній стороні Паркової (з прилеглою вулицею Рутковича) належить архітектору Карелу Боубліку, непарної – Наполеону Лущкевичу.
Парші дві будівлі, які відкривають вулицю Паркову з непарної сторони (Івана Франка, 106 – вона ж Паркова, 2 – та Паркова, 4) – в принципі не являють нічого особливого – то типові триповерхові чиншові кам’яниці початку 20 ст. В наріжному будинку (Франка, 106) привертає увагу хіба що невеликим зрізаним наріжником з діагонально розташованими балконами на рівні другого та третього поверхів.
Однією з найцікавіших будівель цієї вулиці натомість є будинок на розі Паркової та Рутковича (що має подвійну адресу – Паркова, 6 або Рутковича, 18). Спроектований він у 1898-99 рр. вже згаданим архітектором Карелом Боубліком. Карел Боублік (Karel Boublík; 1868, Колінец поблизу Пльзеня — 1 травня 1925, Львів) – львівський архітектор, чех за походженням. До найвидатніший його робіт належать будинки на площах Галицькій і Соборній у характерному для цього зодчого стилі перехідному від необароко до сецесії, будинок на Січових Стрільців, 11 та Валовій, 31. Будинок по Парковій №6 з вишуканою наріжною вежею, шикарним півкруглим балконом, несподіваним вирішенням фасаду з примхливим пишномовним декором також типовий для цього архітектора.
Сусідній будинок за адресою Паркова, 8 також спроектований Карелом Боубліком в той самий час, і містить подібні елементи декору до шістки. Але архітектурною особливістю цього будинку є високий вишуканий еркер з рівня другого поверху під декоративним дашком та сецесійні орнаменти в півкруглих вставках над вікнами третього поверху. Завершує архітектурний ансамбль вісімки обелісковидний дах з декоративною решіткою на гребні.
Наступний будинок того самого архітектора (Паркова, 10) має менш вишуканий декор. Еркер на висоту двох поверхів вже не настільки тендітний, як у вісімці, а навпаки – масивний, будинок увінчаний вежечкою з конічним дахом. У цьому будинку на початку 20 ст. мешкав Ян Каспрович (Jan Kasprowicz; 12 грудня 1860, Шимбор — 1 серпня 1926, Поронін) – польський поет-модерніст, професор і ректор Львівського університету, хрещений батько Андрія Франка (сина Івана Франка).
Наступний будинок також зпроектований Карелом Боубліком у тих же 1897-98 рр. (Паркова, 12). тиль цього будинку – поеднання неоготики з сецесією. Взагалі вся ця непарна сторона вулиці забудована віллами авторства Наполеона Лущкевича у 1887-1904 рр. Наприкінці 1930-х років були плани знести ці вілли і забудувати цю сторону вулиці будинками в тодішньо модному стилі функціоналізму, але війна завадила тим планам. Вілла за адресою Паркова, 1 зведена у 1887 році. Відомо, що у 1924 р. вона перебудовувалася згідно проекту Ф.Касслера і призначалася для віце-президента Львова Віктора Хаєса (1875-1941). На жаль я так і не знайшов архівних фото цієї вілли, тож достеменно невідомо як саме вона виглядала первісно, якою її спроектував Лущкевич, і який внесок в перепроектування вніс Касслер. Нині тут міститься дитяче поліклінічне відділення.
Протилежний бік вулиці продовжує багатоповерхівка у стилі модерн. Вона помітно відрізняється від вишуканого боубліковського ряду будівель. І справді, спроектували її вже інші будівничі, а саме Владислав Дердацький (Władysław Dominik Derdacki; 30.03.1882, Сокаль — 10.11.1951, Глівіце) та Вітольд Мінкевич (Witold Minkiewicz 17.06.1880, Іркутськ — 24.01.1961, Гданськ), які на той час працювали в архітектурному бюро Івана Левинського. У 1910 році будівельною фірмою Івана Левинського будинок було зведено. Згодом Дердацький і Мінкевич заснували власну архітектурну фірму, найвідомішими роботами якої є Будинок Празького банку на проспекті Свободи, 17 (нині Промінвестбанк) та Будинок Педагогічного товариства на вулиці Дудаєва, 17. Привертає увагу горельєф “Гладіатор” авторства Зигмунта Курчинського, встановлений над порталом. Під горельєфон напис латиною: “Inimice Preaeteri Hanc Domum” (“Ворог мине цей дім”). В будинку з 1917 року до самої смерті жила Люна Дрекслер (Drexler (Drexlerówna) Luna Amalia 19.11.1882, Львів – 5.11.1933, Львів), скульптор, живописець, громадський діяч. Навчалася мистецтву скульптури в Académie de la Grande Chaumière в Парижі у Еміля Антуана Бурделя та Жана Антуана Енжалбера. Скульптурний доробок Дрекслер складають плакетки та інша різноманітна дрібна пластика, рельєфи та чисельна кругла скульптура – психологічні портрети, жанрові та релігійні композиції, часто символічні, з філософським або антропософським підтекстом. Крім скульптури, Люна Дрекслер займалась також живописом – малювала крєвиди та портрети. Пробувала себе також в графіці, використовуючи техніку офорту. В будинку також мешкав Вітольд Долинський, архітектор, син Івана Долинського, а також історик літератури і етнограф Генрик Бігелайзен. Будинок за №3 – типова чиншова чотириповерхова кам’яничка, ймовірно змінивша собою раніше збудовану віллу. Далі – під №№5, 7 та 7а – типові вілли, збудовані на початку 20 ст. Особливо привертає увагу вілла “Пжистань” (Паркова, 7). Не вдалося нічого знайти про її власників. Одначе достеменно відомо, що збудували її у 1904 р. за проектом вже згаданого будівничого Наполеона Лущинського, як і обидві її сусідки (№5 та 7а) Наполеон Лущкевич (Napoleon Łuszczkiewicz, 1859, Краків — 6.08.1906, Трускавець) проектував будинки в історичних стилях, часом — вілли із застосуванням стилізованих елементів народного будівництва, пізніше перейшов до стилістики сецесії. Керував будівництвом Галицької ощадної каси, спроектував кілька вілл на сусідній вулиці Уласа Самчука, будинок на вул. Тершаківців, 4, комплекс казарм на Клепарові та Личаківській, ряд житлових будинків на вулицях Стрийській та Городоцькій. Збанкрутувавши покінчив життя самогубством… Завершує вулицю вхід до Стрийського парку. Вхід декоровано невеликою аркадою іонічного ордера, авторства Генріха Швецького-Вінецького у 1952 р. Швецький-Вінецький Генріх Львович (1901, Катеринослав — 1965, Львів) – повоєнний (по ІІ світовій війні) архітектор Львова. Дітищем Швецького-Вінецького був генплан Львова, який передбачав значні руйнування архітектурних пам’яток, створення широких проспектів та великих площ в дусі “сталінського містопроектування”. Зокрема передбачалося продовжити нинішній проспект Свободи за Оперу, де влаштувати велику площу з монументальним пам’ятником Сталіну, а на копці Люблінської Унії (Високий Замок) – встановити величний пам’ятник Лєніну. Ім’я Швецького-Вінецького ми передусім згадуємо за двома доволі вишуканими арками, що вінчають входи до Стрийського парку та Парку культури
Будинок 14
Житловий будинок (1910) у стилі модерн на вул.Парковій 14, збудований фірмою Івана Левинського за проектом Владислава Дердацького і Вітольда Мінкевича. У цьому будинку проживала скульпторка Люна Дрекслер, архітектор Вітольд Долинський, а також історик літератури і етнограф Генрик Бігелайзен.
Вілла на вул.Парковій, 1
Вілла на вул.Парковій, 1, збудована 1887 року за проектом Наполеона Лущкевича (Napoleon Łuszczkiewicz; 1859-1906). 1924 року перебудована за проектом Фердинанда Касслера (Ferdynand Kassler; 1883-1943) для віце-президента Львова Віктора Хаєса.