Вона маловідома в місті, хоч знаходиться в самому його центрі. Це найвужча вулиця Львова. Колись вона так і називалася – Вузька.
Вуличка була маленька, тупикова, але для економіки Львова мала величезне значення. Впиралася вона в міську стіну. Тут стояла воскобійня. Торгівля воском була постійним і солідним джерелом доходів Львова. Віск ішов на експорт і штампувався гербом Львова. Клеймо означало, що місто гарантує якість і вагу. Це був своєрідний знак якості.
Наприкінці XVIII століття стіни міста були знесені. Знесли і стару воскобійню. Вулиця Вузька стала наскрізною. Відомий майже анекдотичний випадок, коли один львівський громадянин, проходячи по вулиці, зачепився за цвях, який стирчав з паркану і порвав одяг. Громадянин подав до суду на власника паркану, мотивуючи позов тим, що цвях неможливо було обійти. Експертиза підтвердила справедливість твердження, позов було задоволено.
У 70 – х роках XIX ст. одна львівська газета писала, що вулиця Кілінського (так вона називалася в 1871-1992 рр. ) «значно розширена», хоча і зараз ширина тротуару не перевищує метра. З 1992 року вулиця має назву Памви Беринди.

Памво Беринда
Надто мало даних є про його дитинство і перші роки життя, а те, що в наявності – це переважно гіпотетичні припущення, які не завжди вдається аргументувати. За однією з версій, його родина походила з Молдовії (історик церкви, археограф, Митрополит Євгеній (Болховитінов)). За іншою версією, він походив десь з району Карпат (c. Чайківці на Самбірщині), на що нібито вказує наявність місцевих діалектизмів у його віршах (Г. І. Коляда).

Освіту майбутній лексикограф та книгодрукар здобув у Львівській братській школі. В цьому навчальному закладі він на високому рівні опанував давньоукраїнську та давньогрецьку мови (загалом йому приписують знання більше десяти мов, серед яких такі “екзотичні” як давньоєврейська, сирійська і ін.), там же захопився дукарською справою. До останнього варто додати, що в братської школи була досить потужна друкарня. В ній ще 1591 року було видано Адельфотес, тобто граматику елліно-словенського язика, який впродовж тривалого часу був єдиним підручником для вивчення давньогрецької мови на східнослов’янському просторі.

Також не мало важливо, що матрицю латинських шрифтів у друкарні Львівського братства придбала друкарня Лаврської школи у Києві. Тобто база та можливості для розвитку й зростання в Беринди були хороші.

Після завершення навчання, на запрошення єпископа Гедеона (Балабана), у 1603 році Памво Беринда переїжджає до Стрятина (тепер Івано-Франківська область), де організовує роботу та утримує друкарню. За час свого перебування там, а це 1603 – 1606 роки, Памво Беринда видає Служебник (1604) та Требник (1606).

По тому, знову повертається до Львова. Тут він приймає чернечий постриг, найімовірніше – у монастирі св. Онуфрія. Впродовж 1608 – 1615 років продовжує книговидавничу діяльність. Зокрема, ним було опубліковано “На Рождество вірші”, присвячені львівському єпископу Єремії (Тисаровському), який, між іншим, очолював процесію висвячення Петра (Могили) в єпископи, що відбувалась саме у Львові.

У 1617 році П. Беринді, вже досить знаному на той час книговидавцеві та вченому, приходить запрошення від архімандрита Києво-Печерської Лаври Єлисея (Плетенецького). Беринда переїжджає до Києва. Він швидко адаптувався до нового місця та середовища й майже одразу влився до робочого процесу. Вже 1619 року з’являється Анфологіон (збірка вибраних служб на всі 12 місяців року), а 1620 року Номоканон (збірник церковного права), до виходу яких доклався і Памво Беринда. Згодом, під час візиту до Києва єрусалимського патріарха Феофана, останній надав ієромонаху Беринді титул протосинкела (помічник патріарха) Єрусалимської церкви. Після цього Памво Беринда їздив з місіями до Москви і можливо на Афон.

Новий період діяльності Памво Беринди мав місце за наступного архімандрита Києво-Печерської лаври, який змінив Єлисея (Плетенецького) – Захарії (Копистенського). У 1626 році було випущено листівку з зображенням преподобного Памви – духовного покровителя Беринди. На листівці зберігся тайнописний автограф самого Памви Беринди.

У 1627 році вийшов у світ найвідоміший твір друкаря – “Лексикон славено-роський і імен толкованіє”, який Беринда укладав протягом тридцяти років свого життя.

Ця праця, яка складається з двох частин, вміщує в себе 6982 слова, що розміщені на 475 сторінках. В передмові зазначено, що “велико славний язик словенський” має багато “темних” слів, тому й взявся Памво Беринда за пояснення – “каждое трудное слово виложилі”, даючи тлумачення церковно-словянських лексем тогочасною українською мовою. Роботу, що адресувалася “в пользу спудеев”, можна розцінювати як прототип сучасних енциклопедичних словників.

Через кілька років після підкорення найвищої вершини у своєму житті, Памво Беринди не стало. Він помер 1632 року в Києві, проживши біля семи десятків років. Похований в Києво-Печерській Лаврі.

Львів не забув свого героя, який жив, вчився і формувався як особистість у цьому місті. У 1992 році його іменем було названо вулицю в самому центрі, яка сполучає вул. Театральну і проспект Свободи. Що цікаво, раніше на цьому місці вулиці не було взагалі, а існував лише провулок, що впирався у міський мур. На місці зустрічі цього провулка і муру від 1422 знаходилась міська воскобійня, яка давала значні прибутки. Віск звідти, проштампований печаткою міста, вивозили до Німеччини, Франції, Волощини, у східні країни. Після ліквідації фортифікацій, на описуваному місці утворилась вулиця. На початку XX століття її назвали Вузькою. 1871 перейменовано на вулицю Кілінського,

а у 1941 – 1944, під час німецької окупації, вона мала назву Геллештрассе. Від 1992 вона відома як вулиця Памви Беринди – видатного українського філолога, лексикографа та друкаря.