Вулиця Личаківська

Дорога від Винник, що вела на захід, у XV столітті називалася Глинянською. Першим від Львова населеним пунктом на ній були Глиняни. Звідси – і первинна назва вулиці.
З часом вона стала називатися Личаківською. Назва походить від села Личаків, що приблизно розташовувалося між Винниківським ринком і поворотом на вулицю Пасічну.
Вулиця була центральною магістраллю Личакова — значного поселення на Галицькому передмісті. Його виникнення можна, мабуть, віднести до кінця XV ст. Походження назви і досі залишається невиясненим. Найбільш поширеною є думка, що Личаків — перекручена назва маєтку родини Лютців — Лютценгоф. Про ступінь важливості вулиці в загальній системі Львова свідчить той факт, що вона мала свого старшого — сеньйора вулиці. Це підтверджує думку про те, що вулиця Личаківська, як і інші вулиці передмість, спочатку була окремим поселенням. Личаків починався від нинішнього ринку і тягнувся приблизно до сучасної вул. Козланюка. Розвивалася вулиця повільно. В XVII ст. це взагалі були хащі, особливо в районі Личакова. Документи розповідають, що 1674 р. до намету короля Яна III Собеського, який знаходився біля сучасної вулиці Рєпіна, забіг вовк, перед тим загризши вартового. Через якийсь час у цьому ж районі вовки загризли двох драгунів. Ще у 10-20-х роках XIX ст. дво- та триповерхові будинки були тільки на початку вулиці. Відсутність промислових підприємств, віддаленість від центру сприяли збереженню патріархальності Личакова. Його мешканці тривалий час не вважали себе львів’янами. Водночас Личаків був притулком всіляких злочинних елементів. У ХУНІ-ХІХ ст. мешканці Личакова займалися переробкою зерна на муку і крупу. Звідси досить дивні на наш час назви двох бічних вулиць — Мучна і Круп’ярська. Восени личаківці йшли до міста квасити капусту, наймаючись до окремих господинь. Виготовляли вони цей продукт за власним рецептом, і капуста зберігала свої якості аж до весни. Личаків давав значну кількість візників. Взимку вони працювали на санях, влітку — на возах. Тому поява першого трамвая на Личакові була зустрінута з неприхованою ворожістю. На водія трамваю якось напали жінки та закидали його помідорами і тухлими яйцями. Там, де закінчується підйом і вулиця стає рівною, тривалий час стояла рогатка — пристосування, яке перекривало дорогу до міста. За право проїзду до міста з селян, котрі везли продукти, стягали мито. Поступово і саме місце дістало назву Личаківської рогатки. Вулиця була свідком багатьох історичних подій. У 1648 р. по ній ішли полки Богдана Хмельницького, а у вересні 1914р. нею вступали до Львова війська 42-1 дивізії російської армії.
Наприкінці XVI століття вулиця вже була сучасною трасою. Її умовно поділяли на верхню (від початку і до ринку) та нижню. У 1871 цей поділ скасували, і Личаківською назвали всю вулицю. Від грудня 1944 вона стала Леніна, а у 90-х роках їй повернули стару назву – Личаківська.
Розвивалася вулиця повільно, на початку XIX століття багатоповерхові будинки були тільки до сучасної вулиці Короленка. Більшість з них побудовано наприкінці ХІХ – на початку XX століть.
Мешканці Личакова не вважали себе львів’янами, але Львів годували. На початку осені, коли закінчувався збір урожаю, та селяни везли у місто продукти, личаківці починали працювати. На Личаківській рогатці (там, де тепер починається Пасічна) вони скуповували зерно та переробляли його на борошно (на вулиці Борошняний) або на крупу (на вулиці Круп’ярській). Пізньої осені личаківці починали квасити капусту. Вони йшли до міста, де укладали “трудові угоди” з домогосподарками, і квасили капусту за своїми рецептами. Ця капуста мала великий попит. Також мешканці Личакова займалися візництвом – взимку – на санях, навесні та влітку – на возах. Візництво було одним з основних джерел їх існування, тому появу конкурента – першого трамваю – зустріли дуже неприхильно.
Тепер вулиця Личаківська – одна із найважливіших транспортних магістралей міста, вінчає яку Церква Покрови Пресвятої Богородиці.

Будинок № 1.
Пам’ятка архітектури місцевого значення № 616
Двоповерхова кам’яниця середини ХІХ ст., над вікнами другого поверху котрої встановлено маскарони, що нагадують скульптурні «голови» у замковому комплексі Вавель у Кракові. Як вважає Ю. Бірюльов, ці скульптури були виконані відомим скульптором Павлом Ойтелє у 1839 р.. За Польщі тут містилася фабрика ціпків та парасоль Кунста та годинникарська майстерня Бактроґа, а від 1950-х рр. — мисливський магазин та ремонт взуття, наприкінці 2000-х рр. — магазини: одягу, «Продукти» та спиртних напоїв «Забава».

Будинок №2
Збудований в останні роки XIX ст. для Архіву карт. Архів ліквідували 1931 р. Колекція карт Галичини XIX ст. нині зберігається в Історичному архіві. Тепер тут автомобільно-шляховий технікум — один із найстаріших технікумів у Львові, заснований 1945 р.

Будинок №3
Збудований у другій половині XVIII ст. з каміння, взятого з мурів Високого замку.
У 1773 р. австрієць Антоній Піллер відкрив тут друкарню. Спеціалізувався він на публікації офіційних документів — імператорських указів, розпоряджень властей тощо. Заняття виявилося вигідним, оскільки А. Піллер не мав конкурентів. Він мав титул “губернського друкаря його імператорської і королівської милості”. Після відкриття у 1784 р. університету А.Піллер став друкувати підручники.
З цієї друкарні у 1776 р. вийшла перша в Україні газета “Gazette de Leoроl”— ‘Львівська газета. Вона друкувалася французькою мовою, була дуже маленькою — чотири сторінки формату сучасного учнівського зошита. Але це була справжня газета!
Після смерті А.Піллера у 1791 р. друкарня перейшла до його вдови і синів. У цей час родина монополізувала всю видавничу справу Львова. Піллери мали свою паперову фабрику — спочатку в районі Шкла, а потім у Львові на Пелчинському ставі (нинішня вул. Д. Вітовського). У 1822 р. Піллери відкрили перший у Львові літографічний заклад, видавали велику кількість гравюр з вадами Галичини. Фірма діяла аж до 1939 p., щоправда, дещо змінивши назву. Її співвласником був президент Львова Ф.Нойман.
Нині в старому будинку містяться виробничі майстерні Української академії друкарства.
В 1900 р. тут деякий час мешкав З.Горголевський — автор проекту Львівського оперного театру.

Будинок № 4.
Пам’ятка архітектури місцевого значення № 618
Прибутковий будинок, споруджений 1888 р. за проектом Яна Карасінського[10]. За Польщі тут містилося архітектурне бюро Кароля Косимського[11]. У 1950-х рр. тут містилися фотоартіль «Трудфото» та меблева артіль «Універсал», наприкінці 2000-х рр. — ресторан «Картопляна хата» та бутік жіночого одягу «Жозефіна». Нині — магазин «Бест продукти», книгарня Думанських «Перший клас», ресторан мережі швидкого обслуговування «Піца Челентано».

Будинок № 5.
Пам’ятка архітектури місцевого значення № 619
Будинок початково збудований у 1836 році фабрикантом А. Шуманом. У 1863 і 1868 рр. добудовано фабричні корпуси. 1886 р. перебудований за проектом Івана Левинського. 1924 р. надбудовано п’ятий поверх за проектом Владислава Дердацького.

Будинок № 6.

Будинок, споруджений у 1868 р. за проектом Едмунда Келера[12]. Тут у 1880-х рр. відкрив своє проектне бюро Іван Левинський. Згодом воно було перенесене на площу Катедральну, 7[13]. Нині частину першого поверху кам’яниці займає сусідній ресторан мережі швидкого обслуговування «Піца Челентано», а у іншій частині міститься крамниця приколів, пакування подарунків, прокату костюмів «Хохма шоп».

удинок № 7.

У 1934–1944 рр. в офіцині будинку діяв кінотеатр «Метро», що був популярним серед львів’ян через свої низькі ціни. Власницею кіноустанови напередодні війни була Пепі Кульман. У повоєнний час тут діяли майстерні з ремонту кіноустаткування. За Польщі тут також містилося архітектурно-будівельне бюро інженера Бруно Грека.

Будинок № 8.

Кам’яниця другої половини XIX ст., перебудована у 2000-х рр.. Нині на верхніх поверхах будівлі міститься міні-готель, а перший поверх займають відділення «Нової пошти» № 7 та відділення «ПриватБанку».

Будинок № 9.
Пам’ятка архітектури місцевого значення № 620
Житловий будинок споруджений за проектом Анджея Ґоломба у 1890-х рр.

Будинок №11
Споруджений на початку XIX ст. у стилі ампір.

Будинок № 15.
Пам’ятка архітектури місцевого значення № 621
Під цим номером знаходяться два будинки — двоповерхова класицистична вілла (ймовірно 1840-х рр.) та триповерховий рядовий будинок, споруджений у 1874 р.. Спочатку це була садиба столяра Яна Смутного, а пізніше — родинний маєток відомої у Львові родини Дрекслерів, яка займалася торгівлею тканинами.

Будинок № 16.

Кам’яниця, споруджена за проектом архітектора Карела Боубліка у 1899 р. та оздоблена фігурою Святого Йосифа з Дитятком Ісусом, роботи скульптора Броніслава Мар’яна Солтиса у ніші бічного фасаду з боку вул. Вітвера. Над брамою причепили двох раків, що найімовірніше було рекламою ресторана Германа Кребса.

Будинок № 18.

Тут у 1950-х рр. містилася майстерня з ремонту одягу та панчіх, а від 1970-х рр. — ательє ремонту взуття «Хвилинка». Нині тут міститься офіс львівського представництва компанії «Вікнар’off» (Вікнарьов) та продуктова крамниця.

Будинок № 19.
Пам’ятка архітектури місцевого значення № 987
У житловому будинку за Польщі містилася перукарня Шніцера та магазин шкільного приладдя Бранда, за радянських часів працювало трикотажне ательє, у 2000-х рр. — кафе «Домашні страви», а нині — кафе «Чебуречна Хата».

Будинок № 19а.

За Польщі на першому поверсі містився ресторан Домбровського, за радянських часів — пральна фабрика № 2, у 2000-х рр. тут працювала крамниця електротоварів «Люмен» та магазин міцного взуття «Трактор», нині — магазин-салон промислового та побутового швейного обладнання «Brother», а приміщення колишньої взуттєвої крамниці нині вільне.

Будинок №20
Тут наприкінці XVIII-XIX ст. містилася майстерня уславлених львівських скульпторів Г. Вітвера і А. Шімзера. Залишки будівлі збереглися до наших днів.

Будинок № 22.

За Польщі тут містилося ательє дамських капелюхів Софії Хом’як, крамниця взуття Анісдорфа та ресторан Кордона. У 1901—1903 рр. кімнату в помешканні вдови службовця Галицького намісництва Турчинської винаймав студент Львівського університету Йорданов-Басовські — була явочна квартира агентів забороненої ленінської «Іскри». За радянських часів на фасаді будинку була встановлена меморіальна таблиця з білого мармуру, яка сповіщала про це. Також у радянські часи на першому поверсі містилися продуктовий магазин «Верховина» та крамниця, яка спочатку називалася «Все для жінок», пізніше «Товари для жінок». 20 січня 2014 р. тут відкрилася книгарня імені Маркіяна Шашкевича, а нещодавно за цією ж адресою відкрилося відділення № 10013/0343 ПАТ «Державний ощадний банк України».

Будинок № 24.
Пам’ятка архітектури місцевого значення № 622
В будинку за Польщі містилася цукерня Геммерлінґа, за радянських часів — Штаб добровільних народних дружин Червоноармійського району, шашлична, майстерні з ремонту взуття та ремонту годинників, нині — фірмовий магазин Львівського лікеро-горілчаного заводу «Львівська горілка».

Будинок № 24а.

Кам’яниця (інша адреса — вул. Чехова, 2), у якій за Польщі містився ресторан Енґелькрайса, від радянських часів на розі з вулицею Чехова працює «Варенична», яка нині має назву — кафе «Вареники». У 2000-х рр. тут також містилося відділення банку «Ренесанс Капітал», а віднедавна його місце зайняло відділення ПАТ «А-Банк».

Будинок № 25.

Житловий будинок архітектора Войцеха Гаара, зведений близько 1870 р. за його власним проектом.

Колишній шпиталь боніфратрів
Будинок № 26.
Пам’ятка архітектури місцевого значення № 1621
Колишній шпиталь та монастир ордену боніфратрів із костелом святого Лаврентія. Нинішні споруди зведені у 1680-1690-х рр. на місці давнішого храму, коштом Яна III Собеського, тому бароковий портал будівлі з боку вул. Личаківської прикрашає родинний герб Собеських — Янина.

Сучасний військовий шпиталь був створений у Львові у жовтні 1939 р. та сформований на базі декількох автохірургічних загонів як Львівський військовий шпиталь № 2344. Наприкінці червня 1941 р. евакуйований до м. Кемерово і повернувся до Львова у вересні 1944 р.. У грудні 2006 р. на базі 1120 центрального військового клінічного шпиталю створено військово-медичний клінічний центр Західного регіону.

Будинок № 27а.

Офісний, виробничий та житловий будинки. Споруджені 1912 р. за проектом Казимира-Норберта Каменобродського для його власної фабрики.

Будинок №28
У середині XVI ст. тут був ліс. На лісовій галявині, що знаходилася на цьому місці, ріс дуб. У 1536 р. в його дуплі була знайдена ікона св. Лаврентія. Це оголосили чудом, і на галявині збудували однойменний костьол.
У 1683 р. тут було збудовано монастир боніфратрів, до складу якого увійшов згаданий костьол. Був організований притулок для колишніх солдатів. У 1783 р. монастир закрили, а в його приміщеннях розмістився гарнізонний шпиталь. Військовий шпиталь існує досі. Зараз тут зведені нові корпуси, а замість глухого паркану — красива огорожа. Від старої забудови залишився тільки невеликий будинок.

Будинок № 29.
Пам’ятка архітектури місцевого значення № 623
В цій кам’яниці до 1939 р. містилася редакція газети «Світ Академічний». У 2000-х рр. тут містилася туристична агенція «Амфітрита».

Будинок № 31.
Пам’ятка архітектури місцевого значення № 2149
Нині на четвертому поверсі цього будинку міститься хостел «Легенда Львова».

Будинок № 32.

Прибутковий будинок, збудований у 1900 р., де до 1939 р. діяла торговельна спілка Ruch Handlowy. Тут у 1944 р. на конспіративній квартирі мешкав видатний український археолог, поет, заступник голови Проводу Українських націоналістів Олег Ольжич. 1994 року на фасаді будинку встановлена меморіальна таблиця (скульптор Петро Дзиндра, архітектор Олесь Ярема), яка сповіщає про те, що 25 травня 1944 р. тут було заарештовано Олега Ольжича. На першому поверсі будинку у 1940-1980-х рр. містився магазин № 14 «Канцелярські та культтовари» Львівської обласної контори «Укркнигокультторгу». У 1945-1962 рр. в будинку проживав видатний уролог, засновник курсу урології Львівського медичного інституту доцент Пластунов Михайло Борисович.

Будинок № 33.
Пам’ятка архітектури місцевого значення № 2150
Житловий будинок

Будинки № 34,36.
Пам’ятка архітектури місцевого значення № 2151
Прибуткові будинки живописців-декораторів братів Айзека та Маврикія Флеків, збудовані 1913 р. у стилі модернізованого неокласицизму за проектом Людвіка Соколовського. За Польщі тут був літографічний заклад «Літос», крамниця письмового приладдя Клари Кнопф та майстерня біжутерії Раушер, за радянських часів — продуктовий магазин, нині — крамниця електротоварів та відділення ПАТ «Кредобанк».

Будинок №35
Спеціальна школа глухонімих, заснована 1830 р. Будинок був споруджений у 1841 р. Тривалий час, аж до 1939 p., він існував значною мірою за рахунок доброчинних внесків, та й будівництво було здійснене на пожертви громадськості.

Будинок №37
Тут містився Галицький притулок незрячих. Заснований 1845 p., будувався на кошти В.Заремби-Скшинського та на пожертви населення, відкритий у 1851 р. На початку XX століття він переїхав у новий будинок (нині школа № 100).

Будинок № 38.

Жіноча школа святого Антонія, збудована у 1875–1876 рр. за проектом Юзефа Каетана Яновського. Фасад у стилі італійського неоренесансу, оздоблений скульптурними портретами польських освітніх діячів — Ґ. Пірамовича, О. Копчинського та С. Конарського, різця Еміля Шрьодля. Від 1950-х рр. — середня школа № 12 із російською мовою викладання, згодом вона стала восьмирічною. Нині — приміщення початкових класів Львівської спеціалізованої середньої загальноосвітньої школи № 37 з поглибленим вивченням французької мови.

Згідно рішення виконкому ЛМР учасник АТО Михайло Кварцяни вшанований меморіальною табличкою, яка була встановлена на фасаді будівлі початкової школи, у якій він навчався.[52]. Освячення та відкриття меморіальної таблиці герою російсько-української війни відбулося 16 травня 2017 р.[53].

Будинок № 39.
Пам’ятка архітектури місцевого значення № 988
Житловий будинок, споруджений у 1894–1897 рр. за проектом Анджея Ґоломба. За польських часів в будинку містилася цукерня Лабеги, у 1950-х рр. — майстерня з ремонту взуття.

Будинки № 41,43,45,47.

Житлові будинки, споруджені у 1894–1897 рр. за проектом Анджея Ґоломба. В будинку № 41 за польських часів тут знаходилися ювелірний магазин Бродського та майстерня біжутерії Вахса, від 2000-х рр. — крамниця чоловічого одягу «Гулівер» та магазин «Автотовари». Під № 47 до 1939 р. містився магазин одягу Масловської, в 1950-1960-х — фотосалон тресту «Укрфото». Від 1989 р. діє львівська кіностудія «Галичина-фільм», директором та художнім керівником котрої є Василь Босович, а також за цією ж адресою міститься церковна крамниця.

Будинок № 49.
Пам’ятка архітектури місцевого значення № 989
Колишня плебанія костелу Святого Антонія, яка була збудована разом з костелом у 1718 р. за проектом архітектора Павла Антонія Фонтани. Францисканський монастир скасували під час реформ цісаря Йосифа ІІ і у 1786 р. костел став парафіяльним для римо-католиків Личаківського передмістя. А колишній монастир пристосували під парафіяльний дім. У 1858–1860 рр. він використовувався для потреб тривіальної школи Святого Антонія. У 1885 р. парафіяльний дім перебудували додаючи йому другий поверх та оздобивши будинок в необароковому стилі. 1950 рр. у парохії забрано будинок плебанії, у якому згодом відкрили львівську державну музичну школу № 4. 2017 р., за попередніми домовленностями між міською владою та РКЦ, парафіяльний будинок повернуто релігійній громаді Св. Антонія, а під будівництво нового приміщення музичної школи львівська міська рада виділила земельну ділянку по вул. Личаківській, 105.

Будинок № 49а. Костел святого Антонія Падуанського.
Пам’ятка архітектури місцевого значення № 372
Костел святого Антонія Падуанського споруджений орденом францисканців на кошти князя Януша Вишньовецького у 1718–1739 рр.. Реконструйований у 1765 р. архітектором Франциском Кульчицьким. У 1818 році архітектором Йозефом Марклем споруджено дзвіницю. У 1893–1899 рр. добудовано бабинець. Розписи інтер’єру Тадеуша Пельчарського (1740-і рр.).

Будинок№ 50.

У цьому будинку за Польщі функціонувала перукарня Дзямського, у 1940-1950-х рр. містилася ощадна каса І розряду № 6318/06[. Від 2000-х рр. — салон мобільного зв’язку та кафе-бар «Гледіс».

Будинок № 54.

Тут у період від 1894 р. до початку Першої світової війни знаходилась майстерня скульптора Тадеуша Сокульського. 1895 року в дворі Сокульський спорудив для свого каменярського закладу нові приміщення за проектом Августа Богохвальського.

Будинок № 55.

Будинок зведено за проектом Анджея Ґоломба у 1895 р. У 1924–1933 рр. в будинку мешкав польський поет Збіґнєв Герберт, про що сповіщає меморіальна таблиця, встановлена на фасаді будинку у 2002 р. До 1939 р. тут містилося відділення комунальної ощадної каси. Від радянських часів тут міститься продуктовий магазин та крамниця господарських товарів.

Будинок № 57.

Споруджений за проектом Анджея Ґоломба у 1895 р. Перед початком війни тут працювала аптека Г. Блондзінського.

Будинок №67
У 70-х роках XIX ст. тут містилася редакція “Праці” — першої в Галичині робітничої газети. У 1878-1880-х роках тут працювали Іван Франко, Михайло Павлик та ін.

Будинок № 70.
Пам’ятка архітектури місцевого значення № 1622
Будинок Едмунда Ріделя збудований у 1906 р. фірмою Івана Левинського, ймовірно за проектом Тадеуша Обмінського.

Будинок № 74.

Будинок зведений наприкінці XIX століття як казарми для австрійського війська. Тут розміщувався галицький полк уланів генерала кавалерії Рудольфа лицаря фон Брудерманна № 1 (нім. К. u. K. Galizisches lanenregiment GdK. Rudolf Ritter von Brudermann № 1). Від радянських часів тут міститься Львівський прикордонний загін ЗРУ ДПСУ.

Будинок № 77.

В будинку за польських часів працювала перукарня Ґлюкзама, яка збереглася донині, а від 1950-х рр. — також майстерня з ремонту взуття, але на початку 2000-х рр. працював магазин «Автозапчастини», а згодом відкрилася крамниця одягу «Евіта». У 1958–1987 рр. в будинку мешкав видатний український письменник Володимир Лопушанський, про що сповіщає меморіальна таблиця встановлена 1998 р. на фасаді будинку.

Будинок № 82а. Церква святих апостолів Петра і Павла
Пам’ятка архітектури місцевого значення № 212-Лв
Церква святих апостолів Петра і Павла, збудована 1750 р., як костел католицького ордену паулінів. Після скасування ордену у 1786 р. сюди перемістилась парохія церкви св. Хреста. 1798 р. архітектор Клеменс Фесінгер добудував притвір і дзвіницю. На території храму знаходиться могила патріарха УАПЦ Димитрія Яреми[72].

Будинок № 89.

Адміністративний будинок, споруджений не пізніше 1970-х рр.. Архітектор Адольф Бахматов.

Будинок № 98а.

У цьому будинку містилася меблева та різбярська майстерня Маріяна Ґарольда.

Будинок № 99.
Пам’ятка архітектури місцевого значення № 2152
Адміністративний будинок (інша адреса — вул. Ніжинська, 2/4), збудований у 1925–1932 рр. за проектом Міхала Лужецького та Міхала Риби для польського спортивного товариства «Cокіл» («Cокіл-IV» у Львові). Головний фасад цього триповерхового будинку колись прикрашало скульптурне зображення сокола. 1939 р. у будівлі планувалося відкриття кінотеатру «Патрія» (власниця — Євгенія Юзефа Березовська), для цього, за проектом архітектора Стефана Мечинського, під кінозал було переобладнано спортивну залу. Через початок Другої світової війни кінотеатр так і не запрацював. За радянських часів — Будинок піонерів Червоноармійського району, а нині тут міститься Будинок дитячої та юнацької творчості Личаківського району м. Львова.

Будинок № 103.

Казарми кавалерії, збудовані до 1899 р., за проектом Альфреда Каменобродського і Наполеона Лущкевича.

Будинок № 105.

Комплекс будівель колишнього військового містечка № 85, який до 2011 р. належав Міноборони України. 30 березня 2011 р. Кабмін вивів земельну ділянку з майновим комплексом військового містечка № 85 з підпорядкування військового відомства та передав її у власність територіальної громади Винник. Хоча у ЗМІ тоді писали про те, що цю ділянку планували передати під будівництво храму УПЦ (МП). 2016 р. Винниківська міськрада виставила на продаж майновий комплекс цієї військової частини, а наступного 2017 р. земельну ділянку за цією адресою передано під будівництво нового приміщення музичної школи № 4, оскільки, приміщення колишньої плебанії костелу св. Антонія, де школа перебувала від 1950 р. повернуте колишнім власникам.

19 квітня 2018 р. ухвалою Львівської міської ради надано згоду на прийняття у власність територіальної громади м. Львова від Винниківської міської ради цілісного майнового комплексу військового містечка № р.85, що на вул. Личаківській, 105, а 27 квітня виконавчий комітет міськради створив комісію для передачі цього об’єкту з власності територіальної громади Винник у власність Львова. З часом тут розпочнеться будівництво нового приміщення музичної школи № 4.

Будинок № 107.
Пам’ятка архітектури місцевого значення № 624
Колишній санаторій лікаря Казимира Солецького (інша адреса — вул. Рєпіна), приміщення Польського Червоного Хреста. Яскравий приклад народно-романтичної течії львівської сецесії. Споруджений фірмою Івана Левинського у 1908 р., проект у 1906 р. виконав Олександр Лушпинський. У 1914—1915 рр. тут перебував російський офіцерський шпиталь. Від 1 грудня 1939 р. — лазарет Львівського прикордонного загону, пізніше Львівський шпиталь Державної прикордонної служби України, а від 2017 р. — військово-медичний клінічний центр м. Львів Державної прикордонної служби України.

Будинок № 119.

Житловий будинок, збудований у 1990-х рр. за проектом Олександра Базюка. На першому поверсі будинку 20 грудня 2017 р. відкрито 18-ту амбулаторію сімейної медицини, яка є першою в структурі комунальної 1-ї міської поліклініки та обслуговує 8 територіальних дільниць Личаківського району з населенням 13 058 осіб (10 976 дорослих та 2082 дітей). Також тут функціонує відділення поштового зв’язку № 14.

Будинок № 125.

Каплиця Матері Божої Личаківської. Початково фігура Матері Божої була встановлена при Глинянському тракті у XVII ст. личаківським авантюрником Лагодовським. За австрійських часів фігуру, що заважала рухові, перенесли убік від гостинця. 1850 р. личаківський круп’яр В. Порада накрив фігуру дахом, що стояв на чотирьох стовпах, а з часом каплицю розбудували та засклили. 28 серпня 1958 р. за наказом партійного керівництва Львова каплицю було зруйновано.

Відновлення каплиці відбулося вже за часів незалежності за ініціативи ЛОІКО «Меморіал», коштом управління Львівської залізниці та за проектною документацією в майстерні Семена Цимбалюка бригадою майстра М. Кашпія. В каплиці було встановлено фігуру Матері Божої Личаківської (скульптор В. Лоза). Каплиця освячена 24 травня 1998 р. та передана під опіку Церкви Покрови Пресвятої Богородиці у Львові.

Будинок № 128.

Адміністративний будинок, споруджений не пізніше 1970-х рр., за проектом архітектора Адольфа Бахматова. Нині тут міститься Гоосподарський суд Львівської області.

Будинок № 131.

Кінотеатр ім. Миколайчука, збудований у 1950-х рр. за типовим проектом у стилі так званого сталінського ампіру. Кінотеатр був відкритий 25 серпня 1955 р. демонстрацією фільму «Княжна Мері», виробництва кіностудії ім. Горького. Глядацький зал кінотеатру був розрахований на 300 місць.

Будинок № 134а.
Пам’ятка архітектури місцевого значення № 2454
Житловий будинок

Будинки № 139,141.

Житлові будинки, збудовані у 1990-х рр. за проектом Олександра Базюка. Під № 139 також розташована невеличка сучасна будівля, у якій міститься відділення «Нової пошти» № 40.

Будинки № 148,150,152,154,156.

Колишні австрійські казарми, збудовані наприкінці XIX століття та були призначені для створеного 1883 р. першого полку уланів ландверу (нім. К.к. Landwehr-Ulanenregiment № 1). 21 листопада 1918 р., під час Українсько-польської війни тут відбувались потужні бої. Після здачі казарм частину української залоги було розстріляно польськими військами. До 1920 р. тут був табір інтернованих українських вояків та цивільних (т. зв. «Табір на Ялівці»). Кількість полонених у певні моменти сягала 2,5 тисяч осіб. Через погані умови утримання в таборі була висока смертність. У міжвоєнний період тут дислокувався 14-й полк польських уланів (так званих «Язловецьких»), після 1944 — кавалерія Червоної армії, а дещо пізніше — 28-й авторемонтний завод Міноборони СРСР. В будинку під № 148 містилася Львівська вечірня (змінна) середня спеціальна загальноосвітня школа № 12, яка припинила свою роботу від 1 вересня 2016 р. У будинку під № 152 у 1940-1950-х рр. містилося ремісниче училище № 11.

Будинок № 171.
Пам’ятка архітектури місцевого значення № 625
Будівля колишньої мішаної школи ім. Ю.-Б. Зіморовича (нині — Львівська середня загальноосвітня школа № 63), збудована у 1891–1892 рр. у стилі неоренесансу з елементами «швейцарського» стилю. Розбудована у 1970-х рр. 23 вересня 2008 р. будівлю внесено до переліку памʼяток культурної спадщини, що не підлягають приватизації.

Церква Покрови Пресвятої Богородиці
Будинок № 175.

Церква Покрови Пресвятої Богородиці, збудована у 1931–1934 рр. як Костел Матері Божої Остробрамської. Проект Тадеуша Обмінського.[99] Головний корпус — у формі старохристиянської базиліки. Дуже оригінальною є дзвіниця (кампаніла), висота якої сягає 60 метрів. До проголошення незалежності перед костелом стояв пам’ятник радянським танкістам.

Будинок № 177.

За Польщі цю адресу мало поштове відділення № 14.

Будинок № 189.

Бібліотека-філія № 9 ЦБС для дітей м. Львова.

Будинок № 225.

Колишня синагога «Лєві Ісраель» — це невелика одноповерхова споруда, збудована наприкінці XIX ст. Північна частина — колишня чоловіча молитовна зала, використовується нині як актовий зал військової частини, жіноча зала у південній частині нині магазин.

Будинок № 233.

За радянських часів в будівлі містилося поліклінічне відділення 6-ої міської лікарні у Винниках, нині — 1-е фтизіатричне відділення ЛДКММО «Фтизіопульмонологія» (Львівський протитуберкульозний диспансер). У 2017-2018 р. планується перенесення цього та ще двох відділень протитуберкульозного диспансеру в одне спільне новозбудоване приміщення на території Львівської обласної лікарні позалегеневого туберкульозу, що на вул. Бой-Желенського, 5. Приміщення, де попередньо містилися ці відділення будуть продані з аукціону, а виручені кошти підуть на придбання виїзних флюорографів для районів Львівщини.

Будинок № 236.

На цій території у 1922 р. Львівське акціонерне товариство броварів та австрійська фірма «Маутнер і Маркхоф» створили «Лисиницьку Фабрику Пресованих дріжджів і спирту». По війні на базі фабрики був заснований Львівський державний дріжджовий завод, після приватизації якого наприкінці 1990-х рр., власником стала ПрАТ «Компанія Ензим». На сьогодні «Ензим» — найбільший виробник дріжджів в Україні. Лідер ринку дріжджів на теренах колишнього СРСР. Продукція підприємства успішно експортується у більше ніж 10 країн Європи.

Костел Св. Антонія з Падуї

Костел Матері Божої Остробрамської

Лічниця Солецького

Церква Св. Апостолів Петра і Павла