У середині ХІХ ст. мешканець Краківського передмістя, ботанік Йозеф Маєр облаштовується у надзвичайно мальовничій, оточеній лісами місцині східної околиці Львова (сучасні Винниківський лісопарк та Погулянка).
Згодом від імені колоніста сторона отримує свою назву — Маєрівка, яка з часом трансформується у Майорівку.
На території Маєрівки працювала каменоломня. У ній 1850 р. було видовбано печеру, яку назвали Медова або Медунка. Обидва найменування походять від жовтуватого, наче мед, кольору вапняку, в товщі котрого утворено зали.
У брошурі „Przyroda Lwowa, jej osobliwości i zabytki”, виданій 1914 р. накладом Музею ім.Дідушицьких, Медову печеру вносять до списку найцінніших пам’яток природи в околицях Львова.
Як і усі печери Медунка має і свої легенди. Найбільш відома розповідає нам про те, що один мельник зі Львова, у якого був свій млин на Полтві, довідався про скарб короля Данила. Йому вдалося відшукати камінь із вказівним знаком у вигляді хрестика. Відступивши від каменя на три кроки у південному напрямку, він почав копати. Коли врешті він добувся до скрині зі скарбами, раптом з-під землі вискочив дідок з довгою бородою, і закричав: “Біжи додому! Твій млин горить!”. Мельник оглянувся і побачив з боку міста вогонь та дим. Кинувши лопату він щодуху побіг до свого млина. Коли він в нарешті прибіг до млина, то побачив, що ніякої пожежі нема, а його млин стоїть цілісінький. Мельник зрозумів, що його надурив дух, який охороняв скарби. А коли він повернувся на те місце, де був скарб, то з подивом побачив, що і сліду немає від ями, яку він викопав. Він був мудрою людиною, і щоб не заходити в конфлікт з підземними духами, вже більше не шукав того скарбу.
На сьогодні Медова печера – це геологічна пам’ятка природи місцевого значення в Україні. Загальна довжина її ходів — бл. 56 м, середня висота — 4,5 м, середня ширина — 8,5 м. Складається печера з двох великих залів, з’єднаних вузьким проходом-хідником. Зали можна візуально поділити на 3 кімнати, а також 4-у (важкодоступну). Склепіння першої зали підпирає кам’яна колона, друга зала завершується вузьким лазом, яким можна проповзти кілька метрів (далі ходу немає).