Вулиці Вітовського та Зарицьких з’єднує вулиця Болгарська, названа так 1913 року.
Адресу № 4 має Парк культури і відпочинку імені Богдана Хмельницького, що його відкрили 1952 року, тоді ж тут звели монумент Сталіна, який ліквідували наприкінці 1950-х. У парку до 80-х років ХХ століття працював кінотеатр “Дружба”, цю саму адресу має молодіжний клуб “Романтик”, збудований 1979 року. Стадіон “Юність” у парку спорудили 1968-го, погруддя Богдана Хмельницького – 1996 року. Забудова вулиці – у стилі конструктивізму.

Територія поміж вулицями Стрийською та Дзержинського (Вітовського), де мав постати парк, до того була в доволі занедбаному стані. Колись тут розміщувалась цегельна разом з кар’єрами та копальнями, а на верхній терасі – цвинтар. На 1951 року від цегельні залишились одні руїни, ціле сміттєзвалище та запущений кар’єр. Усе це було доволі швидко розчищено, а цвинтар зрівняно з землею. Таким чином відкриття парку, де-факто, відбулось ще в 1951 році, хоча офіційна церемонія відкриття тільки в наступному, 1952 році.

Первинний вигляд нового парку значно відрізнявся від теперішнього. Головний вхід розміщувався від вулиці Дзержинського (Вітовського), там де й тепер. Між ним та дорогою вулиці Дзержинського була гарно оздоблена клумба. Від входу на 800 метрів вперед тягнулася головна алея парку, яка закінчувалась другим входом до нього, дещо меншим від головного, однак теж оздобленого арками.

Неподалік від головного входу, по праву сторону від центральної алеї було споруджено театр «Дружба». Назва ця була прив’язана до скульптурної групи над входом до кінотеатру. Мало хто знає чи зауважував, що в ній відтворено людей трьох рас – по центру білий радянський комсомолець, котрий правою рукою тримається з дівчиною монголоїдної раси, а лівою – з парубком негроїдної раси. Таким чином дана скульптурна група символізувала не просто дружбу, а дружбу народів чи навіть рас. Сам же кінотеатр містив зал на 300 глядацьких місць. В 60-х роках цю кількість збільшено до 562 місць. В 90-х кінотеатр припинив своє функціонування.

По тій же стороні центральної алеї, вище від кінотеатру, розміщувався так званий Зелений театр. Оскільки театр був літнім, ти єдиної будівлі як такої не було. Уся територія було обведена ажурною огорожею, в межах котрої й містилися глядацькі місця, перед якими була зведена доволі масштабна сцена. Театр міг вмістити 1800 глядачів, а за деякими даними – до 6 тисяч. Так чи інакше, та він все одно залишався найбільшим місцем для проведення концертів, тому за часи його функціонування тут побувало чимало відомих радянських артистів. Уже в 80-ті роки Зелений театр припинив своє існування і був знесений. Тепер на цьому місці лиш клумби та невеличкі залишки фундаментів сцени.

Практично поруч з Зеленим театром, біля центральної алеї, було встановлено пам’ятник Сталіну. В 1953 році біля нього відбулось одне з найперших масових дійств в цьому парку – мітинг з нагоди смерті того ж таки Сталіна. Самому ж монументу довго простояти в цьому парку не судилося, і 1956-1957 рр. його прибрали.

Позаду пам’ятника Леніну розміщувалися павільйони с/г виставки. Вона відбувалася з року в рік продовж 15 років. Більшість павільйонів були дерев’яними, а тому від них не залишилось ані сліду після припинення виставок в 1965 році. На площі поміж павільйонами, ще з початку 50-х років, була облаштована літня естрада, яка існує і досі.

Дещо нижче від літньої естради було облаштовано невеличкий, наполовину дерев’яний та наполовину бетонний ресторанчик. Через свою круглу в плані форму він отримав в народі прізвисько «Барабан». Хоча цей заклад був доволі популярним в свій час, та до кінця 70-х років він припинив своє існування, а його будівля безслідно зникла.

На другу половину 50-х та першу половину 60-х років припадає подальша розбудова парку. В цей час споруджується його спортивно-розважальна частина. Однією з найперших була облаштована хокейна площадка позаду павільйонів с/г виставки. Для любителів ковзання без ключок та шайби діяли ще дві ковзанки – одна навколо «Барабану», а інша на площадці, що трохи нижче від літньої естради.

В 60-х роках розпочинає свою історію стадіон «Юність». Територія, на котрій він тепер розміщується, колись була кар’єром цегельні. На початку 60-х цю ділянку використовували для кінних виступів. Згодом тут облаштовують футбольне поле. І тільки в 1967 році з нагоди Фестивалю дружби чехословацько-радянської молоді, що мав відбуватись в цьому місці, було проведені повномасштабні впорядкування території та зведено трибуни й бігові доріжки. В 1968 році відбулось офіційне відкриття стадіону «Юність».

Приблизно в цей же час починають споруджуватись перші дитячі атракціони парку. Будучи зведеними понад 50 років тому, вони, на диво, і досі функціонують у парку, даючи можливість уже навіть дідусям і бабусям покатати своїх внуків на атракціонах, на яких колись вони самі катались.

Однією з найпізніших споруд, зведених у парку, є палац молоді Романтик. Збудовано його аж у 1979 році, на місці танцювального майданчику, що звався «Комсомолка». Як і на танцмайданчику, в Романтику відбувались танцювальні вечори та різноманітні виступи. А з 80-х років книголюби облаштували тут своєрідний прообраз книжкового базарчика біля Федорова. Дане приміщення, під незмінною назвою функціонує і досі як розважальний заклад.