Зведений у 1897–1898 рр. за проектом архітектора Владислава Рауша на замовлення професора геології Львівського університету Еміля гербу Абданк Дуніковського (Emil Habdank Dunikowski; 1893–1960).

Історизм (необароко з елементами пізнього романтизму). Фасади пишно оздоблені декором. Цінний приклад віллової архітектури палацового типу доби пізнього історизму. У 1911 році митрополит Андрей Шептицький купив віллу для потреб заснованого ним у 1905 році Церковного музею. 11 липня 1911 року митрополит видав акт, згідно з яким науковій фундації «Церковний музей» надавалася назва «Національний музей. Ювілейна наукова фундація галицького Митрополита Андрея Шептицького».
Інтерес до алхімічних досліджень Збігнєв Дуніковський отримав від свого батька, геолога, викладача Львівського університету Еміля Дуніковського. Професор багато їздив по світу, добре знав мінералогію, особливості гірських порід. Саме батько, Еміль Дуніковський, першим зацікавився можливістю отримати благородні метали із гірських порід за допомогою певного на них впливу. Мабуть, це й зіграло свою роль в житті сина та посприяло тому, що в 20-ті роки ХХ-го століття Збігнєв Дуніковський розробив та запатентував агрегат, що збагачував руду так, що перетворював на золото.
Дуніковський молодший не був першим в цій царині. До нього спроби винайти щось подібне робили викладач Берлінського політехнічного інституту Адольф Мітте та японський професор Надаока з Токійського університету. Але саме Збігнєв Ян Дуніковський вперше запатентував подібну установку в Парижі 4 квітня 1924-го року.
В основу винаходу вчений поклав обробку певних субстанцій електричним струмом, радіоактивним опромінюванням та впливом високої температури, що призводило до змін в молекулярній структурі речовини.
Як вихідний матеріал для експериментів, винахідник запропонував використати мінерал сфалерит або ж «цинкову обманку». Звичайний пісок , який утворювався після переселення руди, піддавався впливу сильного електричного струму. Після цього опромінювався радіоактивними елементами, а далі піддавався ультрачервоному випромінюванню і нагріванню до 1200 градусів. Після охолодження, руда використовувалась для переплавлення в звичайному, для цього мінералу, процесі.
Найбільш контраверсійною, в методиці Дуніковського, була ідея використання радіоактивного випромінювання. Винахідник стверджував, що цю ідею і самі промені «Х» відкрив його батько – Еміль.
Треба сказати, що Захід з цікавістю зустрів цю інформацію та експерименти. Дуніковського спочатку називали «професор», а пізніше – просто – «алхімік». Як так сталося, що вихований в наукових традиціях вчений, молодий інженер зайнявся алхімією – невідомо. У 1926-му році львів’янин виїхав до Італії, а згодом переїхав до Монако. Там працював в інституті океанографії.
Про експерименти «львівського алхіміка» голосно заговорили у Франції в кінці 1931-го року. Для побудови свого апарату і проведення експериментів, Збігнєв Дуніковський залучив значні суми від багатих людей під обіцянку значного зиску. Великі тривалі обіцянки не справджувались і за поданням колишніх прихильників, суд відправив його за грати більш ніж на три роки.
Щоб виправдати своє ім’я, в суботу, 16-го січня 1932-го року під наглядом поліції, Збігнєв Дуніковський проводив свій експеримент в паризькій Ocole Centrale. Для експерименту використали руду з Південної Америки. Екперимент не вдався, діяльність алхіміка виглядала для суддів та свідків не переконливо. Другий шанс було надано 4 лютого 1932-го року, а потім експеримент повторювали, переносили в інше місце, використовували інший апарат. Збігнєв Дуніковський кожного разу хотів позбутися раз і назавжди титулу афериста.
Навесні 1933-го року суд виніс остаточний вирок – 2 роки ув’язнення та повернення коштів на суму 2 792 417 франків і додатково близько 4 доларів. В рішенні прозвучало, що таємничий процес Дуніковського заміни піску на золото – це «непрактична комбінація абсурду і протиріччя». 26 травня цього ж року Дуніковського звільнили із в’язниці. Через деякий час наш вчений опинився в Італії.
У 1935-му році в Сан-Ремо Дуніковському все ж вдалося досягнути результату – отримано від 409 до 859 грам золота на тонну використаної руди. Це був успіх і про нього писала преса як Європи, так і Польщі, Львова.
Ще перед початком Другої світової війни родина Дуніковського виїхала на Філіппіни, де й залишилась до її закінчення.
На жаль, під час бомбардувань був знищений знаменитий апарат, а грошей на створення нового екземпляру не було. Влада Польщі після війни не дала можливості Збігнєву повернутись додому, тому всі останні свої роки він провів у США.