Унів

Біля Перемишлян розташоване село Унів, в якому зберігся архітектурний комплекс оборонного монастиря Святоуспенської Унівської Лаври – один з найдавніших монастирських комплексів України.[1]

Найновіші археологічні матеріали засвідчують існування тут монастиря вже з кінця XIII ст. Однак перша писемна згадка про обитель датована 1395 р. На початках монастирем опікувалися правителі Галицько-Волинської держави. У 40-60 рр. XIV ст. його новими опікунами стали православні литовські князі з роду Гедиміновичів.
1549 р. монастир спалили татари. Після пожежі шляхтич Олександр Ванько Лагодовський розпочав будівництво оборонної мурованої церкви, яку заклав на цілющому джерелі.
Давній переказ розповідає про ці події: занедужавши на хворобу ніг, Ванько Лагодовський мав уві сні видіння Богородиці. Вона порадила йому їхати на схід від своїх маєтностей і шукати джерело, умившись в якому, недужий повинен був зцілитися. Пошуки привели Лагодовського до джерела, поблизу якого було згарище монастиря. Після зцілення шляхтич дав Богові обіцянку відродити знищений храм та обитель і дотримав свого слова.[2]
Храм Успення Пресвятої Богородиці, будівництво якого було завершене не пізніше 70-х рр. XVI ст., є найціннішою пам’яткою архітектурного ансамблю монастиря.[1]
Святиню було зведено у вигляді однонавного храму з півкруглою вівтарною апсидою. Бійниці у фризі, що тягнеться попід самим дахом, свідчать про оборонний характер споруди, її приналежність до типу церков-твердинь. Було зведено також чотири наріжні вежі та мури між ними, а довкола монастир був обведений оборонним земляним валом та ровом.[1] Наприкінці 16 ст. у монастирі було розпочато зведення чотирьох наріжних веж та мурів між ними. Таким чином храм опинився всередині оборонного чотирикутника, під мурованими стінами якого знаходились 12 келій. Монастир довкола був оточений земляним валом та ровом.[1] Свого часу в монастирі перебували Йов Княгинецький, Йов Почаївський, Іван Вишенський, Михайло Левицький.[1]
Період розквіту та розбудови монастиря тісно пов’язаний із давнім українським шляхетським родом Шептицьких. У другій половині XVII – першій половині XVIII ст. архимандритами монастиря були Варлаам (з 1668 р.) та Атанасій (в 1713 р.) Шептицькі. Упродовж майже ста років при монастирі діяла друкарня.[2]
За часів Австрійської імперії Унівський монастир було закрито.
Подальша доля монастиря пов’язана з особою українського греко-католицького діяча Галицького Митрополита, кардинала Михайла Левицького (1774-1858 рр.), який домігся від австрійського уряду повернення монастирських маєтків церкві.
Унівську резиденцію галицьких митрополитів разом із належними їй маєтками він передав монахам Студійського Уставу. Відроджена обитель отримала статус Лаври. Тут почала діяти іконописна майстерня, палітурня та друкарня.[2]
Найбільших руйнувань монастир зазнав у радянські часи. Після Львівського псевдособору 1946 р. в Уневі було створено концтабір для католицького духовенства, згодом – притулок для людей літнього віку, перепрофільований пізніше на психоневрологічний інтернат.
У 1991 р. храм та три колишні келії було повернуто ченцям. Щороку відбувається проща до чудотворної ікони Пресвятої Богородиці Одигитрії прибувають десятки тисяч прочан.[2]

Література
1.Палков Т. Замки Львівщини. Історія та легенди. Путівник. – Львів: Ладекс, 2007