Орден Братів Менших Капуцинів – римо-католицький чернечий орден, заснований у 1525 р. Фактично капуцини – то відгалуження Францисканського ордену (який початково дуже неприязно зустрів віску про від’єднання капуцинів). Назва (первісно глузлива) походить від загостреного каптура (італ. – cappucio) в одязі монахів цього ордена.
Кляштор Капуцинів з костелом Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці збудували на місці колишніх бастіонних фортифікацій передмістя (лінія Беренса) у 1708-30 рр. на кошти Єлизавети Софії Сенявської. Подальші події (мова йде про 1748 р.), коли згадується кляштор кармелітів, нагадують вже описані раніше в статті про монастир св.Онуфрія, пов’язані з комічним протистоянням слуг церкви. Вся справа в тому, що неподалік (за сучаним сквером, де нині стоїть пам’ятник Просвіті) вже містився кляштор кармелітів, які не зраділи такому сусідству нових конкурентів.
Одначе капуцинам не судилося довго господарювати в своїй обителі. У 1785 р., коли Львів впісля поділу Речі Посполитої відійшов Австрії, за так званою Йосифінською касатою монастир Капуцинів в числі маси інших було зліквідовано. Одначе приміщення не було передано під громадські потреби, як інші, а тут за іронією долі розмістили, виселених з Середмістя, перших противників кармелітів – орден францисканців. З тих пір кляштор став Францисканським, а площа та вулиця (нинішня Короленка) – Францисканськими. Монастир зазнав деяких пере- і добудувань. Зокрема – після пожежі 1835 р. Під час реставрації у 1926 р. за проектом арх. Михайла Лужецького на фасаді було встановлено горельєф Божої Матері, який можна бачити і донині.
У 1932-34 рр. на монастирському грунті далі по вул.Францисканській (№3) за проектом В.Дайчака було споруджено громадський центр ордену Францисканців, який мав глядацький зал на 324 місця та використовувався як для релігійних зібрань, так і для показу кінофільмів (тут містився кінотеатр “Pax” – “Мир”). По ІІ-й Світовій війні в монастирі містилася військова частина, згодом – дитяча трудова колонія, ще пізніше – школа-інтернат для дітей з вадами мови. В громадському центрі – кінотеатр ім.Дзержинського.
За часів Незалежності костел передано Церкві Адвентистів Сьомого Дня. Костел являє собою тринавову базиліку з бароковим фронтоном. Барокову сигнатурку втрачено після ІІ Світової війни. Не зберігся і багатий інтер’єр. Вівтар, образи Св.Роха та Св.Франциска Серафітського також втрачені. Нині інтер’єр костелу вельми аскетичний – відповідно до вимог Церкви Адвентистів. В колишньому громадському центрі-кінотеатрі з 1991 р. влаштувалося Російське культурне товариство ім. А.Пушкіна.