Перша документальна згадка про містечко Стрілища або Стрілиська (пізніше, як і нині, зване Новими Стрілищами) припадає на 1513 рік.Саме цього року Сигізмунд І Старий надав йому привілей на проведення ярмарків та магдебурзьке право. Гербом Стрілищ тоді стала емблема, запозичена у герба Руського воєводства та Львівської землі, до якої містечко належало: “На блакитному тлі золотий коронований лев з піднятими передніми лапами”.
Згодом, у 1662 році, коли Стрілища вже належали Яблоновським, король Ян-Казимир підтвердив привілей Сигізмунда Старого.
Ніяких змін до герба Стрілищ, тоді вже називаних Новими Стрілищами й зарахованих до Бобрецького повіту як торгове містечко, не внесла й австрійська влада. Так, у “Географічному словнику Королівства Польського” 1880-1895 років наведено опис діючої відзнаки містечка, яка нічим не відрізняється від давнішого герба.
До 1959 р. Нові Стрілища були районним центром Дрогобицької області. Тепер це селище міського типу Жидачівського району.
У 1513 р. від Стрілищ (тепер це село Старі Стрілища) було виділено містечко Нові Стрілища на торговому шляху з Бібрки до Рогатина. Містечко мало привілей на проведення чотирьох ярмарків на рік та щотижневих базарів щопонеділка.
Відомо, що у XVII столітті в Нових Стрілищах існував костел, який у 1648 році знищили козаки Хмельницького, а відбудовувати святиню не стали. Лише на початку ХХ століття з”явились наміри побудувати новий храм. У 1913 році вже навіть зібрали кошти на будівництво, проте Перша світова війна не дала розпочати роботи. У 1938 році храм таки почали зводити, але довести будівництво до кінця не встигли, бо знову втрутилась війна. В радянські часи в костелі перебував склад, а зараз він стоїть пусткою. В містечку збереглись парафіяльна церква Успення Пресвятої Богородиці, а також будинок провідника ОУН Миколи Лебедя.
Недалеко в лісах Бурштинського Опілля провід третьої округи УПА “Лисоня” вибрав місце для заснування підстаршинської школи. На початку листопада 1943 р. сюди з Карпат прибула сотня “Сіроманців” під командою “Яструба” для організації й охорони школи.
Партизанський табір проіснував до 29 жовтня 1944 р., коли війська НКВС оточили село Мелна і почали обструлювати табір. “Сіроманці” відбили 6 атакі ввечері покинули табір. Сьогодні на Золотій галявині створили партизанський музей просто неба, в якому можна оглянути комплекс фортифікаційних споруд.
1. П’ять шляхів зі Львова. – К.: Грані-Т, 2008. – 144 с.
