Уперше в iсторичних документах Красне згадується в 1476 роцi (Matricularum Regni Poloniae Summaria, 1,. № 1436). Польський король Казимир IV дає в заставу з-поміж інших населених пунктів, що належали до Буська, село Красне. Королiвське село орендував Павло Ясiнський.
Найпоширенiшою думкою щодо походження назви селища є та, що Красне походить вiд слова «Kpacнe», тобто красиве, гарне. Це твердження цiлком має пiд собою основу. Село розташоване на мальовничiй рiвнинi вздовж рiчки Гологiрки, серед прекрасних лісових масивів, недалеко від давнього княжоro мicтa Бужська. У першiй згадцi про Красне воно називається королівським. Як правило, король брав у держави найкращi землі з родючими чорноземними грунтами, на яких селяни працювали на нього i давали значнi прибутки. Працьовитi жителi створили красиве село з чепурними будинками i по-господарськи о6робленими нивами.
В одному з давнiх переказiв говориться, що дорогою через село у напрямку на Буськ їхав багатий купець. Село йому так сподобалося, що він назвав його красним, i це слово-похвала й стало назвою населеного пункту.
По-iншому трактує походження назви селища старовинна легенда, що переносить нас у часи монголо-татарської навали XІІI столiття. Ось її зміст поданий мовою оригiналу: “Було то давно. Село Завитка розкинулося понад рiчку Гологiрку, а далi на гipку, туди на Пiтричi. У тi далекi часи на Україну напали монголи. Iшли з села в село, людей вбивали, грабували, села палили. Наших людей називали поганами. Прийшли вони в село Завитка. Попереду вiйська їхав селом хан. Вийшла з хати прекрасна дiвчина: висока, струнка, чорнi брови, руса коса до пояса, ружовенька, бiлолиця, очi голубi, як небеса – сама краса. Монгол, як уздрiв, – аж зомлiв. Послав своїх воякiв, щоб подивилися, що вона робить. Дiвчина вишивала. Казав хату дівчин килимами вбрати, казав шовку i парчi дати, i сам пiшов до цієї хати жити. Дiвчина вишивала, спокiйно сидiла i своєю голкою чарiвно вертiла. А він на неї задивлявся i в неї закохався. Настав вечiр. Принесли йому вечеряти. Biн казав i дiвчинi вечеряти. Не хотiла. Biн сам наївся, став лягати спати. Дав приказ і їй лягати. Не їла й не пила. Лягла i монгола задовiльнила. Потiм мучилася i переживала, що лягла спати з тим, кого не любила. Три ночi i три днi дiвчина думала, що їй зробити, як непрошеному гостеві вiдомстити. Зрадливо його обiймала, цiлувала. Biн вина напився i солодко заснув. Дiвчина помстила, бо голку до серця йому встромила. Рано монголи снiданок принесли – свого полководця мертвим знайшли. Дiвчину на кiл надiли, потiм на куски порубали. Потiм село спалили. Bcix людей порубали. Назад вернулися на Золочiв через Скнилiв, Борткiв, Велику Вільшаницю. Як монroли вiдiйшли, з навколишнiх сiл приходили люди, тiла збирали i до одної могили складали. Там на гopi до Пітрич є та могила. Дiвчина красива була i над монголом перемогу здобула, а монголи красну кров проляли, тому наше село Красне і назвали.”
Найменш iмовiрним є походження назви селища вiд червонуватої глини, яку насипали пiвнiчнi вiтри у післяльодовикову епоху у виглядi Русилiвського горба.
В смт. Красне народився відомий діяч національно-культурного відродження в довоєнній Галичині Іван Тиктор.
Безперечною цікавинкою селища є дерев’яний храм Св. Пророка Іллі 1750 року – велика тризрубна триверха святиня, накрита шоломовими банями, центральна з яких завершена ліхтарем з маківкою.
2020-10-08