У Львові перші вибори, в яких жінка виступила у ролі кандидата, відбулися у 1908 році. У списку послів-претендентів від міста Львова до Галицького сейму опинилася польська малярка і активна феміністка Марія Дулембянка, делегована від створеного напередодні «Związku Równouprawnienia Kobiet». За її кандидатуру проголосувало 511 львів’ян, а оскільки голосування до сейму було відкритим, то задокументовано, що це були: 410 виборців чоловіків і 101 жінка-виборець. Невдача першої кандидатки не стала великою несподіванкою.
Очевидність такого результату диктувала як політична пасивність більшості тогочасних жінок, так і можливий саботаж уповноважених жінками, що мали право голосувати, чоловіків. Законом про місцеве самоврядування від 12 серпня 1866 р. право голосу було надане кожному повнолітньому громадянину держави, що мешкав на цій території не менше року і сплачував податки безпосередньо від свого нерухомого майна, підприємницької діяльності чи інших доходів. Кількість виборців додатково обмежував фіскальний ценз: права голосу була позбавлена 1/3 виборців, що сплачували найнижчий податок у даній місцевості.
Ідеологія існуючих тоді українських партій не розглядала жіночу аудиторію як потенційно дієву (попри те, що часто була не проти бачити їх у якості своїх агітаторок). У грудні 1912 р. на таємних зборах українських політичних партій щодо курсу майбутньої підтримки у війні, жінок не запросили.