Пожежна охорона міста Львова була організована на основі рішення магістратувід 4 січня 1849 року з ініціативи бургомістра Карла Гьопфлінгена-Бергендорфа, та є однією з найстаріших організованих пожежних структур на теренах нинішньої України.
До цього рішення гасінням пожеж у місті мали займатись міщани-добровольці згідно з “Універсалом про порядок гасіння вогню у королівському столичному місті Львові”, який було ухвалено 31 травня 1782 року.
Найраніші місця розквартирування вогнеборців Львова відомі у нині неїснуючому покармелітському монастирі на суч. вулиці Князя Романа. У сер. XIX ст. пожежний загін розміщують на першому поверсі ратуші, із дозволом використання вежі для спостереження.
Згодом, у останній чверті XIX ст., пункти пожежної охорони відкриваються одразу у декількох місцях: на військових землях поблизу костелу св.Анни, на нелокалізованій ділянці на березі Полтви і, найбільший, на давній площі Цлови (нині площі Митній).
Окрім помешкань сержанта та помп’єрів (пожежників) в будівлі розмістились дві стайні на 14 коней та два склади для насосів та іншого обладнання.
1901 року із спорудженням нової будівлі міської пожежної команди на вулиці Підвальній, 6 пожежники перейшли до нової спеціалізованої споруди.
Певний час будівля при бернардинських мурах залишалась закинутою… Лише у 1908 році ії на 25 років віддають у оренду військовим.
Паралельно будівлю використовує цілий ряд інших установ різноманітних напрямків діяльності. У кінці 1920-х на початку 1930-х років споруда стражниці перетворюється на аварйну, невдовзі, рішенням ради міста ії було розібрано.