Вулиця Івана Франка – одна з магістральних вулиць Львова, починається в центральній частині міста від площі Соборної і закінчується в районі Новий Львів перетином з вулицею Панаса Мирного.
Загальна довжина – близько 3 кілометри. Забудова вулиці включає віденський класицизм, модерн, польський і радянський конструктивізм, а також вілли австрійського, польського та сучасного періодів.
До 1870 -х рр. на перетині вулиць Стрийської та Святої Софії знаходилася Стрийська рогатка, за якої починалися садиби. На горі ще з початку XVІІ ст. височів костел Святої Софії, заснований львівською міщанкою Софією Ганель. Ця околиця Львова отримала потужний поштовх для свого розвитку у зв’язку з проведенням Галицької крайової виставки 1894 р. Вулиця Святої Софії інтенсивно забудовувалася прибутковими будинками і віллами в 1890-1910 рр.
По вулиці прокладені трамвайні колії, одна з перших ліній електричного трамваю у Львові, яку запустили до відкриття крайової виставки 1894. Від перетину нинішніх Парковій і Ярославенка до початку 1970 -х курсував трамвайний маршрут № 10 .
У сучасному вигляді виникла в 1950 році, коли об’єднала чотири вулиці і одну площу та отримала сучасну назву на честь українського письменника Івана Франка.
Перша частина. Від площі Соборної до початку вулиці Зеленої:
• 1827-1871 Збожова (Гетрейдегассе),
• 1871-1929 – Панська,
• З 1929 – Пілсудського на честь польського військового і політичного діяча Юзефа Пілсудського,
• В 1940-х – Червоноармійська.
Друга частина. Між Зеленою та Стрийською:
• 1768-1886 – Стрийська,
• 1886-1941 – Зибликевича на честь президента Кракова Миколи Зибликевича,
• 1941-1944 – Фіхтенштрассе,
• 1944-1950 – Чернишевського, на честь російського письменника.

Площа
Невелика ділянка між нинішніми вулицями Менделєєва, Коцюбинського, Стрийською та Руставелі в 1938 році отримав назву площі Пруса (плац Пруса) на честь польського письменника Болеслава Пруса. За німецької окупації площа мала назву Горліцерпляц, при СРСР її умовно називали площею Івана Франка, але власних поштових адрес на площі не було.
Третя частина. Між сучасними вулицями Стрийською та Ярославенка:
• 1871 – вулиця Святої Софії,
• У другій половині 1940-х – Тімірязєва, на честь російського вченого.
Четверта частина. Між сучасними вулицями Ярославенка і Панаса Мирного:
• З 1885-1940 – вулиця Понінського.
• У 1940-1941 отримала назву вулиці Івана Франка, оскільки тут письменник прожив з 1902 по 1916 роки.
• У 1941-1944, за німецької окупації тричі змінювала назву: Понінського, Франкіштрассе і Лейтенштрассе.
• З 1944 – знову вулиця Івана Франка.
Примітні будівлі
• № 23 З 1970-х років салон краси «Чародійка». На цьому місці (у той час № 25) в післявоєнні роки була філармонія та кінотеатр «Літній-2» на тисячу місць, який одночасно служив також залом філармонії.
• № 25 за Польщі це була будівля Державного рільничого банку, з радянського часу – обласний військкомат.
• № 28 при Польщі займала приватна гімназія № 4.
• № 33 в 1950-х тут знаходився Клуб енергетиків.
• № 37 – житловий будинок, в якому жили поет і громадський діяч Петро Карманський (1942-1956) і психолог та фізіолог Яким Ярема (1943-1964), на честь яких встановлено меморіальні таблиці.
• № 56 церква Непорочного Зачаття Пречистої Діви Марії і монастир ордену ЧНІ.
• № 68 в 1950-х тут знаходився гуртожиток торгово-економічного інституту, пізніше тут розташовувався юридичний факультет Львівської комерційної академії.
• № 108 за Польщі школа Святої Софії, при СРСР – Дитяча турбаза облвно, в липні 2006 будівлю було знесено і на її місці збудовано будівлю Генерального консульства Республіки Польща.
• № 119 за Польщі притулок для сліпих, заснований графом Чарторийським; з радянського часу – спецшкола-інтернат для сліпих дітей № 100.
• № 121а Костел Святої Софії
• № 129 – у 1939-1941 роках жив галицький письменник-комуніст Олександр Гаврилюк, на честь якого була встановлена меморіальна дошка.
• № 133 з радянського часу Обласний дитячий екологічно-натуралістичний центр .
• № 150 вілла Увери, з радянського часу – частина музею Івана Франка.
• № 152 вілла українського письменника Івана Франка (побудована в 1902 році), з радянського часу (1940) – музей Івана Франка.
• № 154 вілла українського історика Михайла Грушевського, з 1990-х музей Михайла Грушевського.
• № 156 – вілла, перебудовна в 1926 р. за проектом Олександра Остена . Перед цим будинком 9 лютого 1944 радянський розвідник Микола Кузнєцов, одягнений в уніформу німецького офіцера, застрелив віце-губернатора дистрикту Галичина Бауера та його секретаря Шнайдера. З 1950 -х адміністрація Львівської дитячої залізниці.
• № 157 Будівля початку 1950-х , будинок культури «Львівенерго», пізніше заводу « Львівприлад», сьогодні ЗАГС – Відділ реєстрації актів цивільного стану Львівського облуправління юстиції.
Пам’ятники
• У невеликому сквері між будинками № 106 і 108 в 1996 році був встановлений пам’ятник відомому українському художнику Івану Трушу. З 1962 до 1993 на перехресті з вулицею Свєнціцького стояв пам’ятник радянському розвіднику Миколі Кузнецову, який під час Великої Вітчизняної війни неподалік від цього місця знищив відомих німецьких військових. У 1993 році відбувся демонтаж пам’ятника, який вивезли на батьківщину Кузнєцова у Свердловську область

Вілла на вул.Івана Франка № 117

В глибині ділянки на вул.Івана Франка, 117 (св. Софії 29а) знаходиться вілла (1912) в стилі неокласицизму, збудована для аптекаря Зиґмунта Броніслава Дрон¬ґовського.

Вілла на вул.Івана Франка № 125
Романтична вілла на вул.Івана Франка № 125 (В. Понінського, 1), споруджена у 1896 р. Власником цієї вілли з романтичною вежею, завершеною шпилем, був Юзеф Вічковський (1858–1924), професор медицини, який, окрім лікарської та викладацької діяльності, писав книги про Львів.

Вілла на вул.Івана Франка, 127
Вілла на вул.Івана Франка, 127 (Понінського, 3) збудована у 1910–1911 рр. в необароково-модерному стилі фірмою Едмунда Жиховича за проектом В.Літвіновича.
Власником був фотограф Генрик Міколяш (1872–1931), який походив з родини львівських фамацевтів, власників Пасажу Міколяша та аптеки на вул. Коперніка, 1. На початку 1920 р. відкрив у віллі фотоательє.

Вілла Юліана Ванґа
Вілла Юліана Ванґа (1899; вул.Франка, 114).
Пам’ятка архітектури кін. XIX ст. Побудована 1899 за проектом архітектора Теодора Тальовського (Teodor Talowski; 1857-1910). Вілла промисловця, власника фабрики штучних добрив Юліана Ванґа (Julian Wang; 1844, Brody-1910, Lwów). Споруда виконана у стилі романського модерну. Двоповерхова, у плані наближена до прямокутника, має високий цокольний поверх.
Композиційне вирішення фасаду асиметричне — з ліва розташований кутовий ризаліт, а з права виступає розкрепована частина з мансардним поверхом. Розкремпована частина завершується високим шатром, та двома невеличкими вежами з цибулястими банями. Кутовий ризаліт увінчується щипцем зі сліпим круглим вікном. На рівні другого поверху знаходиться балкон на кронштейнах. Вікна першого поверху та подвійне вікно на рівні мансарди мають аркове завершення, а другого і цокольного — лучкові, оздоблені жовтою цеглою. Головний вхід декоровано порталом і парадним сходами. Стіни виконані з нетинькованої червоної цегли, які на рівні першого і цокольного поверхів обличковані ламаним каменем і завершені аркатурним фризом та профільованим карнизом із сухариками..

Костел Святої Софії

Костел Святої Софії – культова споруда Львова, пам’ятник архітектури. Розташований на вул. Івана Франка, 121 а.
Костел був заснований на місці колишнього дерев’яного костелу, побудованого в 1614 на гроші міщанки Софії Ганлевої, який згорів в 1672 році. У 1765 році костел був перебудований. Будівля виконана з каменю. Костел прямокутний в плані. Простір нефа доповнюється гранчастою апсидою і невеликою квадратною прибудовою. Строгий фасад пом’якшують плавні лінії розвинутого барочного фронтону і статуї в нішах.
У 1864 р. костел перебудували й необароковий фасад оздобили статуями св. Софії та її дочок Віри, Надії, Любові, виконані скульптором Павлом [Паулем] Ойтеле (збереглись тільки дві фігури). Костел був філією римо-католицької парафії св. Миколая.

Монастир Святого Климентія

Музей М. Грушевського