Проспект Свободи є головною вулицею Львова. З ХІІІ ст. вздовж нинішнього проспекту протікало нове русло річки Полтви та проходили західна сторона фортифікацій Середмістя.

У ХІІІ–XV ст. збудували т. зв. Високий мур. Це була висока стіна з каменю і цегли залишки якої збереглись на проспекті Свободи між будівлями №№ 16 та 18.
Зміна політичної ситуації у Львові знаходила своє відображення у зміні назви його головної вулиці.На місці нинішнього проспекту Свободи в середині ХІХ ст. були дві вулиці, розділені річищем Полтви. З боку Середмістя розташовувалась вул. Кaроля Людвіга Вища (Obere Karl Ludwig Straße / Karola Ludwika wyższa), а з боку передмістя – вул. Кароля Людвіга Нижча (Untere Karl Ludwig Straße / Karola Ludwika niższa). Патроном вулиці став брат цісаря Франца Йосифа І, ерцгерцог Карл Йосиф Марія Людвіг (Karl Joseph Maria Ludwig, 1833–1896), який жив у Львові в кам’яниці Гауснера у 1853–1855 рр. (тепер просп. Свободи, 1-3). Його син, наступник престолу Австро-Угорщини, Франц Фердинанд Карл Людвіг Марія д’Есте (1863–1914) був вбитий у Сараєво, а внук – Карл І (1887–1922) став останнім австрійським цісарем.
У 1871 р. вулиця Короля Людвіга Вища стала називатись Гетьманською (ul. Hetmańska), на честь великого гетьмана коронного Станіслава Яблоновського, чий пам’ятник встановили на Валах у 1859 р., а Нижча – просто Кароля Людвіга.
З 1919 вул. Кароля Людвіга стала називатись вул. Легіонів (ul. Legionów), на честь польських стрілецьких легіонів організованих Юзефом Пілсудським у 1914 р.
У 1940 р. вулиці Гетьманська та Легіонів увійшли в склад однієї вул. Першого травня. Коли німці зайняли Львів у 1941 р. її спочатку розділили на вул. Оперну (Opernstrasse) та вул. Музейну (Museumstrasse), а потім об’єднали під назвою площі Адольфа Гітлера (Adolf Hitler Platz).
Після повернення радянської влади вулиця знову була названа Першого травня, а потім стала називатись проспектом Леніна. У 1991 р. Львівська міська рада народних депутатів перейменувала його на проспект Свободи.

Будинки №1-3

Будинок Гауснера на нинішньому пр – ті Свободи 1 – 3 є одним з нaйкращих зразків архітектури стилю ампір у Львові.
Будинок зводився на кутовій ділянці на розі нинішніх пр – ту Свободи і вул. Коперника в два етапи за проектом невідомого архітектора.
У 1809 – 1811 роках зведено його ліву частину ( будинок №1 від вул. Коперника ) та в 1821-1822 – праву частину ( будинок №2 ) на вул. Легіонів ( нині пр – т Свободи ). Архітектор Ян Шульц реконструював будівлю у кін. XIX ст.
Замовником споруди була торгівельно – банківська фірма ” Й. Гауснер та В. Віолянд ” ( звідси назва – кам’яниця Гауснера ), а в 1845 – 1939 рр. власником будинку стало ” Кредитне товариство землевласників “.
Відомі імена знаменитих мешканців Гауснера …Коли у місто прибув ерцгерцог Карл Людвіг, львів’яни зустріли його розкішними феєрверками та факельною ходою по проспекту, а після урочистого прийому поселили його в цей будинок. Тут ерцгерцог мешкав з 1835 до 1855 рр. В 1930 – х в будинку проживав над кінотеатром ” Палац ” граф Войцех Дідушицький …
Будинок створений під впливом віденської архітектури початку ХІХ ст., ампірний декор його головного фасаду вважається одним з найпишніших у Львові.
На фасаді розміщено скульптурні групи роботи Г.Вітвера ( “Амур і Психея” – у двох варіантах ; 1810 – 1811 рр ) та А. Шимзера ( “Паріс викрадає Єлену”, “Еней рятує батька” ). Над рельєфами розміщений фриз з головками путті. На рівні другого поверху розкріповок виступають балкони, які підтримують колони доричного ордеру та консолі у вигляді атлантів.
У кам’яниці № 3 до 1939 р. знаходився кінотеатр ” Palace “, оздоблений декоративно – символічними панно Фелікса Вигживальського. Саме сюди потрапляє одна з авіабомб у 1939 році …
Величезний будинок у міжвоєнну добу мав багато ” квартирантів ” – товариство польських купців, торгівельно-промисловий заклад оптики та механіки Леона Аппеля, фотоательє ” Sztuka “, кондитерська ” Mascotte “, перукарня та магазин парфумів Стоїнського, ювелірна крамниця “ Бійон ”, магазини : зброї Дмитраха, квітів Старки, полотна та білизни Беєра …
У 1951 році в цьому будинку, що був значно пошкоджений в роки війни, надбудували четвертий поверх ( арх. М. Микула ), який повністю відповідав ампірному стилю будівлі.
З повоєнних років тут відомі крамниці “ Воєнторг ” і “ Культтовари ” ( “Фототовари” ), згодом – магазин спорттоварів, який проіснував донині

Будинок №6-8
Адресу пр. Свободи, 6-8 зараз має восьмиповерховий будинок, споруджений за проектом Ярослава Назаркевича у 1964 р. на місці двох чотириповерхових кам’яниць 19 ст.,
У новозбудованому будинку, через браму якого можна було перейти на вул. Театральну, працювало популярне кафе “Червона шапочка”, пізніше перейменоване на “Біля фонтану”. Зараз тут “Острів суші”, де готують японську екзотику.

Будинок №11
В цьому домi, спорудженому у 1882 р. за проектом Емануеля Галля (Hall) у 1891 р. відкрився готель “Центральний”.
Серед його тимчасових мешканців була Леся Українка. У 1910 реконструкцію готелю здійснила фірма Едмунда Жиховича (Żychowicz). На другому поверсі влаштували кав’ярню “Сіті” (City), з довгим балконом вздовж фасаду. За радянських часів на першому поверсі працювало популярне кафе “Львів’янка”. Після останньої реконструкції кам’яниці у 1990–1992 рр. вона стала частиною готельно-ресторанного комплексу “Ґранд-готель”.

Будинок №13
У 1892 – 1893 роках на головній вулиці Львова – нинішньому проспекті Свободи ( тоді вул. Кароля Людвіка, у міжвоєнний період – вул. Легіонів ) під № 13 зводять найшикарніший готель у місті.
”Гранд – готель ” за проектом Еразма Гарматника, після смерті якого будову завершили Зигмунт Кендзерський та Леонард Марконі, стає справжньою окрасою Львова
Власник готелю, підприємець Єфраїм Гаусман у 1893 – 1895 роках збудував за готелем відкритий пасаж з виходами на вул. Сикстуську, №6 ( нині Дорошенка ) та 3 Мая, №3 ( тепер Січових Стрільців ). Тепер колишній пасаж Гаусмана називається проїздом Крива Липа.
Ансамбль пасажу утворювали будівлі зведені у класицистичному та історичному стилі. “Гранд – готель” складав єдиний комплекс з пасажем Гаусмана, брама готелю слугувала головним входом до торгових галерей.
Звісно, залучення вибагливої львівської публіки було першочерговим завданням орендарів пасажу. Деякі ” прийоми ” тогочасних торговців навіки увійшли у аннали історії Львова …
13 вересня 1896 р. в пасажі Гаусмана, у фотоательє Мартина Аппеля ” Рембрандт ” відбувся перший кіносеанс у Львові, тривав він лише декілька хвилин. Демонстрували новинку за допомогою вітаскопу – проектора Т. Едісона із музичним супроводом.
У 1941 – 1944 р., під час німецької окупації пасаж носив назву Дурхлясс ( нім. Durchlass – прохід, галерея ).
Після 1944 року радянська влада змінює назву, до років незалежної України провулок мав назву Жовтневий проїзд.
Цікавою є і нинішня назва – Крива Липа ; дивом зберіглось це півторасотрічне дерево, яке нагадує нам, що на місці колишнього розкішного пасажу і затишної вулички, ще в сер. XIX ст. було звичайнісіньке болото, заросле чагарниками, і ділянка ця входила до ботанічного саду відомого дослідника Майєра …

Будинок №35
Однією з найпримітніших кам’яниць нинішнього проспекту Свободи є будинок № 35 – колишній пасаж Феллера. І у наші дні ним можна пройти ( теперішньою вул. Михальчука ) до давньої вулиці Різницької ( нині вул. С. Наливайка ).
Пасаж було збудовано 1902 року Артуром Шлеєном, на кошти львівського видавця, підприємця, активного діяча єврейської громади міста Самуеля ( Шимона ) Феллера.
На відміну від пасажу Міколяша, він не був перекритий скляним дахом. Починалась торгова галерея від вул. Кароля Людвіга ( нині проспект Свободи ), де 1903 року Шлеєн зводить помпезний чотириповерховий будинок.
У 1908 – 1909 роках будинок реконструйовано за проектом відомого архітектора Фердинанда Касслера. Відтоді він отримав нинішній вигляд – у стилі модернізований ренесанс. Тоді ж з’являються кам’яні атланти і каріатіди в нішах вікон другого поверху і жіночі фігури на аттику – аллегорії комерції та транспорту.
Автором скульптурного оздоблення, ймовірно, є талановитий Петро Войтович.
На аттику в картуші читається монограма “SF” замовника будинку Шимона Феллера.
Вулиця Різницька ( тепер С. Наливайка ), на протязі декількох століть жвавий осередок єврейського громадського життя у Львові. Вулиця недорогих готелів, контор, кав’ярень, числених складів і організацій …
Саме на Різницьку, з центральної ” артерії ” міста – нинішнього проспекту Свободи – виходив другий вхід пасажу Феллера.
Між сецесійних кам’яниць № 8 і 10 цієї вулиці можна було побачити неіснуючу сьогодні браму з гратами, що зачиняла другий вхід до пасажу. Феллер, як і інші орендарі торгових партерів, мав тут крамницю паперових виробів і канцелярських товарів. А у невеликій друкарні пасажу видав у 1904 – 1906 роках відому серію поштівок, з видами Львова та інших міст Галичини.
Пасаж Феллера існував до Другої Світової війни. У міжвоєнні часи тут знаходилось відоме фотоательє ” Мімоза “, перукарня Лєбволя, декілька галантерійних, ювелірна крамниця …
Частину пасажу з боку вулиці Тиктора було зруйновано під час Другої світової війни, тепер тут знаходиться котельня.
У повоєнні роки торгівлю у партерах припинено, колись торгові площі перетворено на квартири і приміщеннями різних організацій, за короткий час колишній пасаж Феллера став затишною львівською вуличкою …

Готель Брістоль
Готель “Брістоль” у Львові має довгу та бурхливу історію.
Початком майбутньої імперії був ресторан Зигмунта Ценгута , відкритий 1894 року.
Згодом, на початку XX ст., у будинках № 19–21 на вул. Карла Людвіга (нині пр-т Свободи), споруджених в середині XIX ст., було відкрито готель, як у майже всіх будівлях непарного боку вулиці.
З кінця ХІХ ст. до 1939 року сучасна центральна вулиця Львова має особливе значення – це своєрідна головна артерія тогочасного міста.
Вигідне розташування на головній вулиці, поміркована вартість номерів — від 2,40 до 10 корон — гарантували власнику успіх.
Винахідливість власника була безмежною: десь в глибині готелю працювала “фабрика пуделок”, продукуючи упаковки до всього, що можна було тут купити – а послуг справді вистачало…
Зигмунт Ценгут разом із дружиною, яка активно сприяла розвитку справи, на поч. XX ст. відкрили готель “Савой” у середмісті (на розі вул. Галицької-братів Рогатинців), зробили ресторацію “Брістолю” однією з найбільших у місті, впровадили одну з перших регулярних вар’єте програм у Львові.
На вул. св. Мартина З (нині вулиця Жовківська) Ценгут обладнав підприємство під назвою “Парова пральня Ценгута”, що вповні задовольняло потреби готелю.

У будинку №19 десять місяців на рік працював театр “Розмаїтості” — театр-вар’єте з 14-денною змінною програмою.
Беручи до уваги розташування готелю поряд з єврейською дільницею (вул. Різницька-нин.вул. Наливайка), З. Ценгут запровадив в будинку № 21 кошерний ресторан.
Від 1930 і до 1939 рр. в цьому будинку працював дансинг-бар “Palais de Dance-Bristol” з нічними розважальними програмами, один з найбільш популярних у передвоєнному Львові.
Під час німецької окупації (1941-1944 рр.) готель продовжував свою роботу, ресторан з пивним баром у ті часи користувались неабиякою популярністю.
Після війни ще кілька років офіційною назвою лишався “Брістоль”, оскільки перейменували головну вулицю і вона стала вулицею 1 Травня, готель з рестораном також отримали назву “Першотравневого”.
У повоєнні роки в приміщеннях першого поверха розташували годинникарську майстерню та перукарню.

Зниклий будинок на проспекті Свободи
Будинок фінансового управління на проспекті Свободи, який постав у середині XIX століття, під час війни був сильно зруйнова¬ний і до кінця сорокових років минулого століття його повністю розі¬брали.
На його місці 1952 року збудували Механічний технікум, згодом у цьому приміщенні був Палац піонерів, зараз тут Шевченківський центр. Ближче до Національного музею теж 1952 року звели будівлю Львівського будівельного технікуму, останніх років із тридцять – тут економічний факультет Львівського університету. І нарешті в часи незалежності між цими будинками звели ресторани «Вежа крамарів» і «Княжий келих».

Львівська опера

Музей етнографії та художнього промислу

Національний музей