Після завоювання Львова польським королем Казимиром ІІІ Великим у 1349 р. центр міста, який тоді знаходився на сучасній пл. Старий Ринок.
Будівництво нових кварталів король доручив ремісникам, запрошеним з Німеччини. Німці будували за звичним для себе зразком: центральна площа, оточена житловими кварталами, лінія укріплень. Площа дістала назву Рінг. У місцевій мові слово трансформувалось у “Ринок”.
Протягом багатьох століть пл. Ринок була центром всього життя Львова – економічного, політичного, культурного. Тут був базар, який відвідували перси, турки і голландці, росіяни і французи. На площі розміщалося міське управління, виконувались судові вироки. влаштовувались різноманітні урочистості, вистави, процесії.
Базар на площі Ринок існував до 1944 року. Але в ХІХ – ХХ ст. тут торгували тільки продуктами рільництва – овочами, фруктами, молочними продуктами, а також квітами. У 1410 р. на пл. Ринок привезли 52 бойових прапори Тевтонського ордену, захоплених як трофей у битві під Грюнвальдом. На Ринку їх кинули у багно – за старим звичаєм переможців. У 1848 р. площа стала центром революційних подій. Вона 2 листопада була зайнята ремісниками і студентами, які спорудили на Ринку барикади. За наказом австрійського генерала Гамерштейна площу піддали артилерійському бомбардванню і повстання було жорстоко придушене.
Львівська площа Ринок – рідкісне явище в містобудуванні. Її відрізняють дві особливості. Перша з них полягає в тому, що від площі відходять вісім вулиць. Це трапляється дуже рідко – переважно від середньовічних площ, подібних до Ринку, відходить дві – чотири вулиці. Друга особливість – так звані середринкові кам’яниці. Так, на площі, та тому місці з північного і східного боків ратуші, де зараз знаходяться газони, стояло 11 кам’яниць, які утворювали три вулиці.
Вже у XIV ст. діяло правило, згідно з яким представники нешляхетських станів – купці,ремісники, лікарі – мали право споруджувати на Ринку будинки не більше ніж з трьома вінками по фасаду. Кожне вікно могло бути використане під крамницю, майстерню або просто для реклами. Саме тому й дотримувались принципу рівних можливостей, щоб ніхто не мав переваги. Виняток робили лише для шляхти і духовенства, котрі не мали права займатися ремеслом чи торгівлею. Вони могли ставити будинки з шістьма вікнами. На Ринку можна побачити кам’яниці в чотири і п’ять вікон – це пізніші переробки, коли правило “рівних можливовсте” втратило економічний сенс.
У другій половині XVІ ст. до Львова прийшов новий архітектурний стиль – Відродження. Львівські патриції замовляли проекти будинків іноземним архітекторам, переважно італійцям. Кожен будинок споруджувався за індивідуальним проектом, мав свій власний колір до ХІХ ст, коли австрійська влада заборонила різноманіття кольорів на ринковій площі.
Однією з найвідоміших легенд, пов’язаних із львівським «Біг Беном», є історія монаха Григорія.
У 1348 році Львівська ратуша горіла. При пожежі годинник зазнав чималих пошкоджень. Якимось дивом вцілів секундний механізм — серце годинникового механізму (відтоді не бачив ні ремонту, ні реставрації). Але «мовчали» дзвони. Адже вщент були розбиті шестерні, як, приводять їх у дію. Реставрація тривала два роки. У той час в ратуші жив монах Георгій, який кожні 15 хвилин дзвонив у дзвони. Ні жителі міста, ні навіть адміністрація міської ради не знали про існування таємничого монаха. Коли шестерні відновили, монах виявився непотрібним. Коли він пішов прощатися з механізмом, його серце не витримало і він помер. Відтоді з’явилася легенда про труну з чорним монахом, яка нібито о дванадцятій годині ночі літає по ратуші.
З життям львівських годинникарів пов’язані ще деякі цікаві історії. Так до XVI століття годинниками, як привило, опікувались монахи. Однією з причин було те, щоб не дозволити «нечистій силі» оселитись у складному годинниковому механізмі. Вважалось, що годинник яким опікується «божа людина» ніколи не введе в оману.
Донедавна, до 2000 року, до годинника пересічних громадян не допускали — ратушеву вежу вважали стратегічним об’єктом. Тепер вхід на ратушу вільний.
Ратуша
Кам’яниця Бандінеллі
“Чорна кам’яниця”
Кам’яниця № 5
Палац Корнякта
Кам’яниця № 8
Кам’яниця № 9
Палац Любомирських
Кам’яниця №12
Кам’яниця Алембеківська
Массарівська або Венеційська камяниця
Кам’яниця Гугтетерівська
Кам’яниця Кайзерівська
Кам’яниця Домбровського
Кам’яниця Шольц-Вольфовичів
Камяниця №24
Кам’яниця Якубшольцівська
Кам’яниця Яншольцівська
Кам’яниця Фаурбахівська
Кам’яниця Гепнерівська
Кам’яниця №29
Кам’яниця Якубусівська
Кам’яниця Мазанчівська
Кам’яниця Цепнерівська
Кам’яниця №33
Кам’яниця №36
Кам’яниця Вільчківська
Кам’яниця Толлочківська
Кам’яниця Зухоровичівська
Кам’яниця Гренцівська, або Карвівська
Кам’яниця №45