Знаходиться між вулицею Валовою і площами Міцкевича та Соборної.
Вона утворилася вже в XIII столітті, в період будівництва львівських фортечних укріплень перед Галицькими воротами, поза межами укріпленого міста. Від неї розходилися шляхи на Галич, Глиняни, до карпатських перевалів і соляних копалень.
Площа перед воротами мала назву Під Вартою, на ній будували житла ремісники і знаходились заїжджі двори. У сучасному вигляді площа утворилася наприкінці XVIII століття, коли стали розбирати міські фортифікації.
Назва площі походить від Галицьких воріт, які знаходились на перехресті нинішніх вулиць Галицької та бр. Рогатинців. На площі розміщувався Галицький базар, який в 1892 році перенесли на територію саду за палацом Уленецьких. У 1893 році проектант львівських парків Арнольд Рерінг заклав на місці ринку сквер.
Вже в 1880 р. через Галицьку площу пролягла лінія кінного трамваю до площі Митної і далі по вулиці Личаківській.
У 1894 р. площею курсував електричний трамвай, по вул. Баторія ( нині вул. кн. Романа) до Галицької крайової виставки. У 1909 р. електричний трамвай став рухатися через Бернардинську площу (нині – Соборну). У 1951 р. були ліквідовані трамвайні лінії на вул. Першотравневій ( нинішньому проспекті Свободи ) і частині пл. Галицькій, a на початку 20 століття трамвайні колії розібрали тут повністю.
У 2001 році на площі встановили кінний пам’ятник засновнику Львова князю Данилу Галицькому роботи скульпторів Василя Ярича та Романа Романовича, а також архітектора Яреми Чурилика.
У 1880 році площу Галицьку прикрасила криниця з фонтаном та скульптурою героїні однойменної балади поета Адама Міцкевича – Світезянки. Триметрова білокам’яна німфа одразу стала окрасою площі й улюбленицею львів’ян, а особливо художників і фотографів. Автором алегоричної фігури був відомий польський скульптор, випускник Віденської Академії Тадеуш Блотніцький (1858-1928). Скульптуру він створив на замовлення львівського магістрату, а у 1879 році на конкурсі отримав за неї нагороду Академії – “Preisstipendium”. Приблизно у 1970 році і цю скульптуру демонтували, а за кілька років тут встановили абстрактну композицію “Кульбаба” роботи львівського художника Олега Микити. Вона існує досі.
Будинок №7
У другій половині XIX ст. на цьому місці стояло кілька будинків і серед них так звана Бойківська кам’яниця. Назва пішла від того, що приїжджі бойки влаштували тут щось на зразок бази і звідси розносили по будинках фрукти і ягоди. Жив тут М.Павлик, у якого зупинявся І.Франко. У 1895 р. цей будинок відвідала відома англійська письменниця Е.Л.Войнич, яка приїхала до Львова у справі організації транспортування нелегальної літератури до Росії.
Кам’яниця № 7 на Галицькій площі була споруджена в 1902 році. Тоді до Львова прийшла мода на сецесію, але архітектор чеського походження Карел Боублік спроектував будинок в історичному стилі з елементами маньєризму та бароко. Його фасади вдало доповнюють фронтон костелу Св. Андрія. Балкон прикрашений скульптурами оголених жінок.
На першому поверсі знаходилася відома кав’ярня “Центральна”. При ній були бібліотека, більярдна, спеціальні салони для дам. Працювала кав’ярня до третьої години ранку.
У 1902 та 1911 роках ділянку нинішньої адреси площа Галицька, 7 повністю перебудували. Давня кам’яниця припинала своє існування… Архітектор Карел Боублік, чех за походженням, спроектував декілька модернових будинків, що постали на цьому місці.
Будинок №15
Ще на початку XIX ст. на цьому місці стояв міський млин. Під час копання котловану під сучасний будинок знайшли млинове колесо і лотоки — відкриті жолоби для стікання води. Через Полтву навпроти було перекинуто міст, на якому стояла статуя св. Яна Непомука. З цим і була пов’язана одна з назв сучасного проспекту Т. Шевченка — вул. св. Яна. Потім тут стояв готель “Тигр”, або “Під тигром”.
Нинішній будинок споруджений у 1872 р. за проектом Ф. Покутинського для Іпотечного банку. У 30-х роках XX ст. тут було представництво всесвітньовідомої туристичної фірми “Компанія :пальних вагонів Кука”. Частину першого поверху з 1937 р. займав кінотеатр “Європа”. Демонструвалися лише нові фільми польського та іноземного виробництва, і тому ціни на квитки були вищими, ніж в інших кінотеатрах.
Палац Бесядецьких