«Будинок вчених» — колишнє Шляхетське (аристократичне) або Національне казино (до 1939р.), збудований фірмою «Фельнер і Гельмер» у 1897–1898 роках за проектом віденських архітекторів Фердинанда Фельнера і Германа Гельмера (автори проекту Одеського оперного театру).
Один з кращих зразків необароко у Львові. Споруда Львівського Будинку вчених побудована у 1897-1898 рр. за проектом віденської архітектурної спілки «Герман Гельмер і Фердинанд Фельхнер» для клубу конезаводчиків.
З 1918 року приміщення використовувалося як шляхетське казино, під час Другої Світової війни тут було переселення молоді на каторжні роботи у Німеччину, а у 1948 р. на базі даного приміщення створено Будинок вчених.
Система приміщення Будинку вчених відповідає функціональному призначенню споруди: нарядні вестибюлі та сходи з різьбленим псевдо бароковим орнаментом, просторі, нестандартних криволінійних форм кімнати, інтер’єри яких зберігають характерні елементи декору (каміни, декоративна оббивка стін, світильники, ручки дверей тощо).
При спорудження клубу конезаводчиків застосовано верхнє природнє освітлення, що було новітнім для цього часу технічним прийомом. При вході у вестибюль І-го поверху впадають у вічі наддверні картини, зі сторони парадного входу картина оригінальна, друга, при дверях входу на зали – відновлена.
Історія їх така. У час проведення ремонтно-реставраційних робіт інтер’єру у 80-х роках ХХ ст.. у Будинок вчених прийшов 93-х річний дідусь і сказав, що в час Другої Світової війни, коли у Будинку вчених був пункт переселення молоді на каторжні роботи у Німеччину, він працював тут швейцаром.
Одного разу він почув, як німці говорили (а він добре знав німецьку мову, як багато львів’ян у той час), що з приміщення будуть вивозити у Німеччину люстри, бра, меблі, картини). На свій страх і ризик цей швейцар вночі замалював картину суриком над дверима парадного входу з тим, щоб німці її не вивезли. Таким чином ця картина збереглася.
93-х річний дідусь сказав нам розчистити місце, де зберігалася ця картина, і коли реставратори обережно зняли верхній шар фарби, побачили ось таку красу. На картині, як стверджують мистецтвознавці, у образі маленького хлопчика зображено майбутнього цісаря Австро-Угорщини Франца-Йосифа, якого дуже поважали у Галичині як мудрого правителя.
До речі, картини з його зображенням можна і тепер віднайти у селах і містах Галичини.
Картину створено невідомим художником на тоненькому пергаменті, малювання виконане гарячими фарбами.
Про віднайдену картину дізналися у Третьяковській галереї, у Ермітажі, приїжджали музейники з цих поважних установ, хотіли забрати картину у Москву або Петербург, а нам залишити копію, але вже були Горбачовські перебудівні часи, і картина залишилася у Будинку вчених.
Постало питання відправлення наддверних картин, які німці вивезли у Німеччину. І тоді львівський художник Богдан Сойка спитав понад 80-х старожилів Львова, з оповіді яких відтворив втрачені картини: одну на І-ому поверсі і дві – на другому. Коли ці відновлені картини показали старожилам Львова, вони запитували – як вдалося повернути ці вивезені картини до Львова з Німеччини, що говорить про точне відтворення художником втраченого.
У вестибюлі І-го поверху у чорній різьбленій рамі знаходиться дзеркало з фасками (заглибленнями по краях), яке збереглося з часів будівництва приміщення. Саме таким чорним лаком були покриті інтер’єри колишнього казино. І тільки в час проведення ремонтро-реставраційних робіт було віднайдено паспорт, за яким інтер’єрові надали необхідної кольористики. Змивали чорні лаки авіаційною змивкою, яка добра тим, що не руйнує старої ґрунтовки.
Покривали інтер’єр високо-художніми перуанськими фарбами, в основі яких англійські ґрунти. Ці фарби не горять. Якщо у Ленінграді у 80-х роках ХХ-го століття аналогічної фарби продукували 200 кг на рік, то для інтер’єру необхідно було понад 700 кг.
В отриманні цих фарб допомогу надав колишній демократичний мер Львова Богдан Котик. Отримували ці фарби через Польську Республіку.
Мармуровий камін, як і два інших на другому поверсі є діючими. Він цікавий тим, що біля нього знімали сцену гри у шахи д’Артаньяна і кардинала у фільмі «д’Артаньяна і три мушкетери».
Окрасою Будинку вчених є дубові сходи з різьбленою огорожею, які до реставрації були дуже знищені, у багатьох місцях заміняли фанерні листи з примітивною лобзиковою різьбою. Після відновлення, за ці сходи, бажаючи їх купити, американці давали 4,5 млн. доларів.
Нижні зали приміщення мають розсувні двері – стіни, завдяки яким робили різні комбінації для відвідувачів. У першій залі, яку називають Дзеркальною, бачимо різьблений столик з дзеркалом. Ніжки столика у формі кінських ніг, що свідчить про те, що приміщення мало зв’язок з кіньми, адже тут, як Ви знаєте, був бізнес – клуб конезаводчиків.
В час проведення ремонтно-реставраційних робіт, у вентиляційному люкові будівельними знайшли запаяну металічну капсулу. Коли її відкрили, то виявили у капсулі зразки тканин, якими були обдаровані всі зали і вестибюлі у приміщенні. Колишні будівельники спеціально заховали ці зразки тканин аби майбутні покоління мали можливість точно знати, якими тканинами були оббиті зали. Було також детально писано, які давати рослинні барвники при їх виготовленні, на яких верстатах виконувати ці роботи.
Касино Гехта
На місці, де збудували Галицький сейм, ще у 1795 р. постало касино Йоганна Гехта – підприємця, який займався організацією дозвілля львівян у своєму закладі та в сусідньому Єзуїтському городі.
Двоповерхову будівлю касина прикрашавдоричний портик, а його зал на поч. 19 ст. вважався найпрестижнішим в місті. Тут зустрічали цісаря Франца І, проводили бали, забави та поважні зібрання. Касино Гехта розібрали у 1877р., коли на цій ділянці вирішили збудувати будівлю крайового парламенту Королівства Галичини і Володимирії.
“До касина Гехта прибувають екіпажі, з них висідають пани і пані, що вилискують золотом і оздобами. Пишні важкі карети аж сліплять очі срібними та золоченими оздобами, біля них порскають чудові коні і крутиться служба в гальононаних ліберіях. Льокаї вбрані на французький манір у панчохах і напудрованих перуках, пажі в гішпанських строях, гінці в чорних кашкетах з китицями зі страусових пер, їздові льокаї в плащах зі срібними петлицями і в шпічастих шапках, чудацькі вбрані гайдуки з косичками і пейсами на скронях, у крислатих капелюхах, обтислих уніформах і чорних чобітках”.
Казино де Парі
У 1908 році на тоді ще вулиці Рейтана, названій так на честь учасника Барської конфедерації Тадеуша Рейтана (1746-1780), вирішили звести будинок у стилі модерн під вар’єте. Проект зробило Віденське архітектурне бюро.
Наступного року львівські архітектори Зиґмунт Федорський і Станіслав Мацудзинський проект переробили. Мистецтвознавці характеризують стиль, у якому звели будинок, як модерн із застосуванням готики.
На двох поверхах кам’яниці був ресторан Францішка Мошковіча з театром-вар’єте «Казино де Парі» (Мошковіч за якийсь час став королем львівських, а потім й варшавських реставраторів).
Основою «Казино де Парі» був овальний зал із лоджіями глибиною 11,5 м та 6,5 м заввишки, що нагадував подвір’я рицарського замку.
Стелю та стіни прикрасив орнаментальний живопис Зиґмунда Балька, а балкони – гротескні барельєфи Францішека Томаша Берната. Його ж авторству належать скульптури та маскарони на фасаді будинку. Декоративну завісу театру «Вакханалія» намалював Мар’ян Ольшевський.
У листопаді 1914 адвокат Йонаш Вайс відкрив у «Казино де Парі» театр-водевіль. Глядачам надовго запам’яталися дві сатиричні кабаре-вистави: «Воєнні маріонетки» (Marionetki wojenne) та «Мирні маріонетки» (Marionetki pokojowe).
У 1911-1918 роках у будинку діяв кінотеатр Мельхіора Майблюма, одного з найвідоміших львівських кіновласників. Ціни на квитки були невисокими – від 2 до 5 корон в естрадних ложах та ложах 2-го поверху. Верхні поверхи будинку займав готель «Бельведер».
У 1922 році у будинку відкрили театр “Багателя”, під цією є назвою він діяв у часи німецької окупації Львова. Спершу його сприймали досить прохолодно, бо театром керував Станіслав Слівінскі з варшавського кабаре «Міраж», а трупу становили колишні артисти столичних сцен, а не львів’яни. Від 1927 року у будинку був також сімейний дансінг, який розпочинав роботу о 22:30.
Наприкінці 1940-х років у будинку був палац піонерів. Щоб відповідати піонерській тематиці, вулицю Рейтана у 1950 році перейменували на вул. Павліка Морозова. Тоді ж було знищено розписи та скульптурний декор інтер’єрів.
На початку 1950-х років тут розташували Будинок народної творчості, а також відділ музично-театральної літератури Державної обласної бібліотеки ім. Я. Галана. У 1970-х роках – Обласний науково-методичний центр народної творчості та культурно-просвітницької роботи.
З кінця 1987 року приміщення віддане в оренду Театру імені Леся Курбаса.
Міське казино
просп. Шевченка, 13
Будинок колишнього Міщанського касино споруджено у 1874–1876 роках за проектом Людвіка Вєжбицького (Wierzbicki). В будівлі були бібліотека, читальні, курильні кімнати, дві бальні зали, гральні кімнати, буфети й кухня. Тут відбувалися бали (преси, архітекторів, правників, лікарів та ін.) літературні імпрези, авторські вечори композиторів, виступали літератори, такі як К. Уєйський (бюст цього поета, виконаний, А. Попелем, автором пам’ятника А. Міцкевичеві, з 1901 р. стояв перед входом до будівлі, а нині прикращає центр Щеціна), й відомі співаки, діяв польський Літературно-мистецький клуб. У 1880 р. в тут приймали цісаря Франца Йосифа І.
В літературі зустрічається твердження, що саме в цьому будинку влітку 1941 р. був заснований Літературно-Мистецький клуб (голова М. Голубець, заст. – В. Блавацький, В. Пачовський), у якому побували У. Самчук, О. Теліга, О. Ольжич та інші відомі письменники, відбулася перша прилюдна дискусія про ставлення ОУН до німців. Інші автори (О. Тарнавський) вважають, що тут мав бути український клуб, але приміщення зайняли німці під офіцерське казино, тому насправді першим осідком клубу був будинок на Підвальній, 3. Останнє твердження підтверджується офіційною інформацією того періоду: «Спершу клуб мав приміщення на вулиці Підвалля, ч. 3, де була кухня, що видавала для членів клубу снідання та обіди. Тепер Літературно-мистецький клуб одержав нову домівку (вул. 29 Юні – давніше 3 травня, 10). В неділю 2 листопада відбулось урочисте відкриття клубу з виступами львівських поетів і письменників. Клуб повинен стати культурним осередком Львова» (Наші Дні. – Л., 1941, грудень. – С. 14-15). Згадана в тексті вул. 29 Юні (3 Травня) – нинішня Січових Стрільців.
За радянських часів тут був будинок політосвіти, а у 1990-х роках містився Народний рух та інші громадські організації. Тепер (2009 р.) тут обласна бібліотека. Раніше вхід до касина оздоблювали дві жіночі скульптури, авторства Леонарда Марконі.
Наприкінці дев’ятнадцятого століття тут влаштовували бали та забави. А в будні “ходили на газети” львівські інтелігенти. До читальні та до кабінету для гри у шахи чи карти мали доступ лише чоловіки. До того ж вони мали бути членами касинового клубу. Натомість лекції, літературні вечори, концерти чи вистави аматорських театрів були відкриті для широкої публіки. У 1880 р. в касині приймали цісаря Франца Йосифа І.