Коли зароджуються почуття, закохана особа неодмінно почне залицятися. Можливо, нинішні вияви уваги мало схожі на давні, коли в дівчат просили води напитися, замовляли їм музик на вечорницях, обливали у Поливаний понеділок або ночами під вікнами бродили.
Нині залицятися стало простіше: нема чого ночами під вікнами ходити – можна зателефонувати, навіщо музик замовляти – можна надіслати мелодію повідомленням. Видається, обливати сучасних дівчат також не варто.
Бали, кавалери та… мазохізм
Свою розповідь про кохання й залицяння Петро Радковець, відомий львово­знавець і екскурсовод, починає віршем.
“Любити можна борщ і шинку, горілку, сало, ковбасу, але кохати – тільки жінку, лише її одну. І квітку, і травинку, вино, театр – усе любіть, але кохайте тільки жінку усе життя і кожну мить!..” — каже знаний батяр. Петро Радковець розповідає, що львівських панянок ховали й берегли. Вулицями вони ходили з гувернантками і чимало часу проводили в пансіонатах. Робили це, як каже екскурсовод, аби вони не пізнали “негативів світу цього”. Насправді ж оберігали їх від передчасного кохання…
“Коли дівчата досягали певного віку (років 16-17), їх виводили у світ – водили на бали. Це були спеціальні заходи, на яких юнаки могли вибирати собі наречених, знайомилися з дівчатами. Можна казати, ці справи були досить сплановані”, — розповідає екскурсовод. Він каже, що у Львові іншим було і ставлення до жінки.
“Один відомий львів’янин – Леопольд Захер фон Мазох – ще у ХІХ столітті писав, що жінка і чоловік рівні. Цього не могла прийняти німецька філософія. Німецький лікар Ріхард фон Крафт-Ебінг навіть термін увів – мазохізм, тобто приниження. Насправді це ніяке не приниження – це просто інше ставлення до жінки”, — каже Петро Радковець.
Цікаво, що наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. дві третіх усіх студенток європейських вишів (а жінок там вчилося дуже мало) складали галичанки. Галицьке рівноправ’я трактували як претензійне. “Однією з перших жінок, яка самостійно керувала автомобілем у Європі, була Соломія Крушельницька. Як до жінки за кермом зараз ставляться? А уявіть, як було 100 років тому!” — каже Петро Радковець.
На загал же краєзнавець розповідає, що раніше бесіди про почуття і гендерну рівність трактувалися зовсім по-іншому – в середньовічній Європі їх вважали поганим тоном.

http://www.lvivpost.net/lvivnews/n/28717