вул. Винниченка, 22
Історія монастиря кармелітів босих у Львові розпочалась на день св. Мартина 1613 р., коли у місті підписали акт фундації нового монастиря кармелітів босих каштеляном волинським Яном Лагодовським та надання містом трьох земельних ділянок на Краківському передмісті. Пізніше акт затвердив король Зиґмунд III Ваза і капітул ордену в Римі. Призначені генералом ордену о. Мацей і Андрій Бжехва заклали 1614 р. недалеко Полтви і Краківської брами невеликий монастир. Місце поблизу мочарів і болота відразу не сподобалось ченцям, але на переселення їм довелось чекати 18 років. їх монастир на багні потерпав від плісняви і сирості, що шкодило здоров’ю ченців. Храм увійшов до історії завдяки вірменському єпископу М. Торосовичу, котрий тут 24 жовтня 1630 р. перейшов на католицьку віру та започаткував унію вірменської і католицької церков.

На цей час до кармелітів перейшов будинок Корняктів на пл. Ринок, була власна цегельня. Та найбільшим надбанням ченців стала можливість перебратись на нове місце. Магістрат відразу негативно поставився до плану перенесення монастиря до саду Галіновських на панівній над містом височині, але не міг перешкодити брацлавському воєводі князю Олександру Заславському-Острозькому зависати ці землі у спадок, а королю Зигмунду Вазі 1631 р. затвердити заповіт. Кармеліти 1634 р. заклали наріжний камінь костелу у присутності представника короля Владне лава IV і не дуже вважали на протести міщан відносно загрози безпеці міста. На той час основні фінансові зусилля магістрату були спрямовані на протидію перетворення Галицького передмістя на місто Казимирів, що сприяло переселенню ченців. Кармеліти перебрались до монастиря 1642 р. і зрозуміли, що через віддаленість від брам міста їм марно очікувати на значну кількість віруючих. Тому на міщан чекала нова прикра несподіванка – дозвіл короля на облаштування проходу в укріпленнях. Аргументи міста не змінили рішення короля, а спричинились до його нового декрету про необхідність зведення фортифікацій монастиря і їх примурування до міських, чого ніколи не було здійснено. Незавершений костел згорів 1648 р., але монастир витримав наступні облоги. Можливо, цьому сприяло зведення у 1660-х рр. могутніх укріплень згідно вимог новоіта-лійської школи фортифікації та наявності власного арсеналу. Побоювання міщан справдились 1704 р., коли через монастир до Львова вдерлись шведи.
Костел зводив Ян Покорович, син знаного у Львові будівничого італійця Адама де Лярто Покори. Зразком для храму став римський костел Іль Джезу, в якому відкриті ряди бічних каплиць немов творять бічні нави храму. Головний вівтар у формі малої святині виконав Олександр Прохенкович в 1640-х рр. У 1731-32 рр. костел розписав італієць Джузеппе Карло Педретті разом з учнем Бенедиктом Мазуркевичем на тему апофеозу святих засновників ордену кармелітів. Над вівтарем каплиці св. Тадея працював І. Г. Пінзель. Приблизно в цей час бічні вівтарі виконав сницар Антон Штиль. Хроністи Львова зауважували, що кармеліти босі були самими сварливими ченцями Львова, які постійно конфліктували з магістратом, ченцями інших орденів. На час закриття монастиря 1784 р. тут діяло п’ять братств і жило 29 ченців які перебрались т монастиря під Сянок. Львівський монастир передали спочатку ченцям реформаторам, а 1789 р. ченцям кармелітам взутим, яким він належав до 1945 р. Поховання з крипт костелу усунули 1825 р. Посвяту костелу змінити 1871 р- на Благовіщення Діви Марії. Костел зводили згідно вимог статуту кармелітів босих без бічних веж. У XIX ст. добудували північну вежу з наметовим завершенням. її звели у 1839 р. за проектом А. Вондрашки. Другу вежу добудували 1906 р та завершили обидві вежі бароковими шпилями. Забрані ченцями 1945 р. образи з костелу перебувають в костелах Кракова. у 1990-х рр. будівлі монастиря і храм передали ченцям студитам УГКЦ. В ході перебудови костелу у 2000 р. з костелу усунули деякі давніші меморіальні пам’ятники.
Фасад костелу прикрашений живописом. У першому ярусі по обидва боки порталу в нішах встановлені вази, у другому ярусі — скульптурні постаті св. Йосипа і св. Терези (автор Степан Шванер). Центральний неф — з куполом. Його авторство приписують Яну Покоровічу — синові львівського архітектора італійського походження Адама де Лярто, на прізвисько Покора.
Костел прямокутний у плані, тринефний, з трансептом, без апсид, з масивними опорними стовпами, які несуть систему склепінь. Візуально інтер’єр сприймається як однонавовий, оскільки бічні нави утворені з’єднаними між собою каплицями. Трансепт на перехресті і в раменах перекритий сферичним склепінням, нефи — полуцеркулярнимі склепіннями з люнетами. Склепіння і стіни вкриті фресковим живописом, яку виконав у 1731-1732 роках італійський художник Дж. К. Педретті разом зі своїм львівським учнем і помічником Бенедиктом Мазуркевичем.