Територія Славського була заселена давно. Про це свідчать археологічні знахідки — крем’яні знаряддя праці епохи неоліту. Деякі дослідники вважають, що поселення виникло близько Х ст., а сама назва пішла від слова “славні”, яким називали воїнів князя Святослава, які відзначалися хоробрістю у походах, а після загибелі князя тут оселилися.
Перша документальна згадка про Славське як про поселення відноситься до 1483 р. у записках Перемиського земського суду. У записі йдеться про поміщика з Криниці Іванка, який передає своїй дружині Марусі право на половину майна в Криниці і Славському.
Історія Славська, як зимового курорту розпочалася ще XVIІІ ст. У ХІХ ст. — вже відомий курорт, завдяки прокладанню залізниці зі Львова до Мукачева у 1887 р. Тут відпочивали і лікувалися Н.Устиянович, І.Франко, В.Гнатюк, І.Труш, Й.Курилас, О.Новаківський, О.Кульчицька та інші.
Церква Успіння Пресвятої Богородиці
В цього селища є своя цікава історія, а до важливих пам’яток відносять церкву Успіння Пресвятої Богородиці, збудовану в 1901 році.
За однією з легенд назва Славського виникла від слова «славні». А називали славними дружинників князя Святослава( сина Володимира Великого), які до останнього боронили його в бою під річкою на Сколівщині в протистоянні з армією його брата Святополка. Цю подію датують приблизно 1015 роком. Святослав загинув, воїни ж не перейшли на бік Святополка, а осіли в тодішній місцевості. Ймовірність правдивості легенди можуть засвідчувати інші тематичні назви: назва річки про яку йшлося – Опір, передмістя Сколе – Святослав, притока Опору – Славки, потік Святославчик, Святославова могила та ін. В XIIIст через Славське проходив торговельний шлях, яким теж за переказами намагалися прорватися татаро-монгольські загони. Офіційно в документах назва Славського фігурує з 1483 року.
Церква Успіння Богородиці – найстаріша церква в Славському, змурована 1901 року. Перед нею 300 років поруч на горі Голиця, де тепер цвинтар, стояла інша церква. За переказами, двічі з неї вітром зривало хрест і падав він саме в те місце, де зараз сучасна церква. Це дало парафіянам знак, що варто саме тут зводити святиню. Спершу в XIII столітті збудували дерев’яну церкву, в 1900 році її розібрали і взялись за муровану.
Архітектором церкви став Василь Нагірний, який спроектував близько 200 церков на Галичині під патронатом митрополита Андрея Шептицького. Освіту Нагірний здобував в Швейцарії. Для його стилю побудови характерними були візантійські мотиви та сакральне будівництво Київської Русі. Церква Успіння Пресвятої Богородиці відноситься до пам’яток з однією банею над середохрестям, поставлена на світловому барабані. За проектом церква схожа на церкву Нагірного в с. Дмитрє Пустомитівського району Львівської області, реалізовану в 1898 році, план її подавався на виставку Товариства для розвою руської штуки.
З 1909 року внутрішній розпис храму починає виконувати художник Модест Сосенко. Перший директор Національного музею у Львові І. Свєнціцький писав так про працю Сосенка: «Усе багатство свого творчого духа, усю умієнтність рисівника-орнаментатора, декоратора і кольориста вложив він в сю церкву». Особливість розпису Сосенка в тому, що композиційні прийоми схожі до розписів храмів XI-XIIст. В куполі – зображення Пантократора в оточенні чотирьох ангельських створінь, нижче зображені ангели, на парусах – Євангелисти. Активно використовуються орнаменти, що нагадують мініатюри давніх рукописів та стародруків. Помітне поєднання реалістичних ликів з площинно-декоративним трактуванням німбів, крил ангелів. Незважаючи на те, що церква пережила Першу світову війну, в 1944 році після бомбардування Славська радянськими військами, серйозно був пошкоджений купол. Купольна частина була перемальована повністю, і основний малюнок, де зображений Вседержитель у Славі, залишився тільки на фотографії. Постраждав і іконостас.
Опісля реставраційних робіт в 1960-70-их роках за даними фотоматеріалів авторська композиційна система зображень храму була збережена. Не вдалось відтворити тільки ікони, які втратили свій первісний вигляд через покриття олійною фарбою.
Обабіч церкви біля дзвіниці – пам’ятник громадському діячу, українському письменнику Миколі Устияновичу, який власне був священником в Славському з 1842 по 1870 роки та дуже любив природу гірських Карпат, неодноразово описував її в своїх творах.