Є декілька версій щодо походження назви Золочів: від ланів пшениці, що золотим морем хвилюються з давніх часів навколо поселення, від торгового шляху, що пролягав через Глиняни й у Золочеві злучався з дорогою, яка вела на Тернопіль і Галич. Цей торговельний шлях, можливо, й став основою назви поселення Злучів, а згодом і міста Золочів. Ще одна версія походження назви – від річки Золочівки, на якій стоїть місто.
Час заснування Золочева і походження назви загубилися у віках. У часи давньоруського Пліснеська (15 км від Золочева) на місці Золочева існувало легендарне Радече, яке було зруйновано внаслідок ворожих набігів на початку XIII ст. Жителі, які залишилися живими, поховалися у навколишніх болотах. Там вони будували житло, пересувалися ж, прокладаючи шлях за допомогою вбитих у болото дубових палей. Так починався нинішній Золочів. На початку XX ст. у місті прокладали водопровід і знайшли оті давні “стежки”, законсервовані у торфовищі.
Перша письмова згадка про місто, знайдена у архівних документах останнім часом – 1423 рік. Тоді Золочів перейшов від Кердеїв (відомий у Галичині рід) до Яна Менжика. У 1427 році, у часи боярського правління, за Золочів велась судова суперечка у родині Щечонів. З тих часів залишився у місті так званий Золочівський двір – будинок власника міста, вимуруваний з каменю, котрий більше відомий як будинок убогих XVII ст. Саме тоді двір був переданий парафіяльному костелові для опіки над убогими.
Документи 1493 р. засвідчують, що місто було митною станцією, важливим дорожнім пунктом. Власники Золочева вміло господарювали та збагачувались, і вже 1441 р. одержали привілей на заснування міста, що стало одним із центрів торгівлі та ремесла. У ХV-ХVІ століттях Золочів живе традиційним міським життям. Впродовж цього історичного періоду місто успішно розвивається, і незважаючи на численні татарські набіги. Золочів був оточений валом і ровом, додатково захищений фортецею на пагорбі. У 1523 році місто отримує Магдебурзьке право. Зручне розташування сприяє розвитку торгівлі і ремесел. Справжнім золотим часом для Золочева було XVII – початок XVIII століття – за родини Собеських у місті будується новий замок, закладаються монастирі, церкви. В той час у Золочеві були дві українські церкви, парафіяльний костел, вірменська церква, три монастирі – два латинського обряду і монастир о. Василіан.
Час вніс свої корективи в історичне обличчя Золочева. Від давнини ще залишилася церква Святого Миколая на лінії колишніх оборонних валів, з кінця XVI ст., зі слідами оборонної архітектури, старим хрестом біля храму, встановленим на місці вівтаря попередньої церкви. Церква Святого Миколая заслуговує особливої уваги. Перебудова XVIII ст. залишила основу XVI ст., але в інтер’єрі з’явився іконостас традиційної тогочасної роботи львівських майстрів, з поєднанням різьблення, скульптури і живопису, а також оригінальним розп’яттям, що стоїть на земній кулі з прикутими до нього Адамом і Євою. Іконостас, фундований канівським старостою Миколою Потоцьким, був майже повністю знищений у радянські часи, а у 2002-2003 роках відтворений з поєднанням старих фрагментів. Цікавим є також відреставрований у 2000 році настінний розпис церкви початку XX ст., автором якого є львівський художник Модест Сосенко, представник неовізантійської течії в українському мистецтві, стипендіат митрополита Андрея Шептицького. За радянської доби у церкві Святого Миколая був атеїстичний музей.
З 1772 року Золочів – у складі Австрійської імперії. Австрійський уряд закриває два монастирі латинського обряду. Один з них, піярський, віддають під церкву українській громаді. Саме тоді відбувається обмін між українською і польською громадами (дійсний і понині). Колишній парафіяльний костел стає українською церквою, а монастирський – парафіяльним костелом. Ці дві сакральні споруди, зведені майже поруч, з різницею у часі майже в століття, з яскравими ознаками ренесансу – церква і барокко – костел, додають особливого шарму обличчю міста, що посилюється боєм годинника на вежі костелу.
Зручне розташування Золочева – на трасі між Львовом і Тернополем, залізниця з 1871 року, мальовнича околиця, містечко Сасів за 10 км від Золочева з відомими на всю Австро-Угорщину водолікарнями, де зупинявся навіть імператор Франц-Йосиф, сприяли розвитку новочасного міста. Золочів набуває рис міста емеритів. Сюди на постійне проживання ідуть заможні люди з великих міст. Будинки, збудовані у давнину, і досі вражають своєю красою і неповторністю. Та й місто і понині зберігає той неповторний образ кінця XIX – початку XX ст., особливо його стара частина, що вціліла у воєнні лихоліття XX ст. поки що не дуже осучаснена.
Цінною пам’яткою Золочева є церква Миколая “На Валах”, збудована наприкінці 16 ст. Її інтерєр поєднує барокові та модернові розписи в українському та візантійському стилях. Найцікавішою памяткою міста є костел Успення Пресвятої Богородиці. Збудований у 1713 р. на кошти Якуба Собеського, він спочатку належав ченцям-піярам.З 1838 р. святиня виконувала функції парафіяльного костелу. Фасад костелу прикрашають чотири ніші з фігурами святих. Завершують фасад дві вежі, з яких ліва вища, оскільки права залишилась недобудованою. Біля костелі розташована Воскресенська церква. Раніше це був костел ченців-бернардинів, збудований у 1624-1636 рр. на кошти Якуба Собеського. У 1838 р. костел передали греко-католикам, сьогоні храм належить православній громаді міста. Цікавою памяткою, розташованою поблизу Воскресенської церкви, є шпиталь для вдогих із кплицею Св. Лазаря з 1630 р.
Золочівський замок
[1]. Палков Т. Мандрівки Львівщиною на вихідні. Частина І. Північ. Путівник. – Львів: Ладекс, 2009