Село Вовків, у давнину містечко, існує, як свідчать археологічні дослідження, принаймі від XI століття (давня назва — Волъковъ). Можливо, назва походить ще з тих часів, коли основними шляхами комунікації були річки, засобом транспорту — плоскодонні човни, а мілини чи греблі долали волоком. Згодом, розвинулась мережа суходільних гостинців. Зокрема, проліг гостинець зі Львова через Стрий на Закарпаття не пізніше середини XIII ст. Город Волоков знаходився на перехресті доріг між такими важливими центрами як Стільсько, Звенигород, Щирець, Львів, що сприяло його розвитку як локального осередку.
Після монгольського погрому 1241 р. Волоков поступово відродився, про що свідчить перша відома нам документальна згадка за 1398 рік. Протягом наступних століть містечко зазнає поступової полонізації. Волоков не раз зазнавав воєнних спустошеннь, особливо нищівного від турків 1672 р. З часу прокладення австрійською владою нового Стрийського гостинця (1790-ті рр.) Волоков залишається осторонь транзитних товаропотоків, поступово занепадає, і втрачає статус міста. Однак традиції Волокова як локального центру надзубрянських сіл зберігались аж до недавнього часу. Населення становить 500 осіб. Сьогодні до Вовківської сільської ради належать 5 сіл: Вовків, Товщів, Кугаїв, Загір’я та Грабник.
У Вовкові народився син о. Миколи Устияновича Корнило Устиянович — художник, письменник і публіцист. З 1877 р. по 1890 p. тут жив Ржегорж Франтішек — чеський етнограф; дослідник українського народного побуту і фольклору в Галичині.
Українці молились у своїй церкві, що досі милує око. Дерев’яна церква Введення Різдва Богородиці (1706 р.) Чудово збережена і не під “золотою” бляхою. У ній парохом служив отець Микола Устиянович, провідник українського відродження. Тут народився його син Корнило – майбутній знаний український художник. У плебанії тепер музей батька і сина. Є пам’ятник художнику. У Вовкові бував Іван Франко, який пішки навідувався сюди зі Львова. Тут провела ціле літо його вагітна дружина.
Поляки мали свій дерев’яний костел. Але через поганий стан у 1924-му році його розібрали і
вже 24 травня цього ж року було освячено фундаменти нового костелу святої Марії Маґдалини. А з 1929-го храм постав в усій красі.
Варто відвідати:
дерев’яна церква Введенія Пр. Богородиці 1702 р., с. Вовків;
костел Марії Магдалини 1924 р., шедевр архітектора Броніслава Віктора, стиль Ар-Деко, с. Вовків; пам’ятник тверезості 1882 р., с. Товщів;
дерев’яна церква Богоявлення Господнього 1696 р. та дзвінниця XVIII ст. (справжня класика бойківської народної архітектури), с. Кугаїв;
музей-садиба Устияновичів, с. Вовків.