Серед нововиявлених пам’яток особливої уваги заслуговує унікальний історико–культурний комплекс – городище ІХ-ХІ ст. у с. Стільсько Миколаївського району Львівської області. Він охоплює величезну, вкриту давнім пралісом, площу мальовничої Бібрсько–Стільської височини. Вважають, що це городище є рештками найбільшого міста Європи VIII-Х ст., ймовірно – столиці Великої (Білої) Хорватії, що згадується у багатьох писемних джерелах.
Площа цього мегаполісу складала 250 га, укріплена фортеця князя і його військової дружини, т.зв. «дитинець», знаходилась на висоті 100 м над рікою Колодницею і займала близько 15 га. Довкола дитинця знаходилися укріплене передмістя, приміські та сільські поселення, некрополі, осередки дохристиянської та християнської релігій. Неймовірно великі, як для того часу, масштаби цього міста-мегаполіса були зумовлені його розташуванням на перехресті важливих трансконтинентальних шляхів, що вели з мусульманського Сходу у Західну Європу і з Півночі у Панонську долину та Середземномор’я. Для порівняння: Київ дещо пізнішого часу, за князювання Володимира Святославовича наприкінці Х століття, мав укріплену площу 9,8 га. У цей період на території сучасної Львівської області було більше десятка поселень-градів з такою ж чи значно більшою укріпленою територією. Тому по тих часах існування такого величезного ранньосередньовічного міста-мегаполіса – не є явищем винятковим, а вказує на всі ознаки закономірного розвитку державності на території карпатського регіону України, який почався не пізніше середини VIII століття.
в результаті тривалих досліджень вдалося встановити, що висічені в середині VIII ст. у скелях вапняково-піщаникового походження об’єкти є рештками давніх храмів, що належали місцевому слов’янському населенню і використовувалися спочатку у дохристиянський період нашої історії, а з приходом християнства на ці землі були освоєні монахами-скитниками.
Оскільки головним божеством у слов’ян було сонце, всі ці храми фасадними частинами були повернуті до півдня з таким розрахунком, щоб сонце у своєму денному русі постійно освічувало їх. Перед входом до кожного з храмів знаходилося подвір’я, оточене вздовж периметру невисоким земляним валом, який мав ритуальне і охоронне призначення. Впродовж дослідження одного з таких валів під його насипом були виявлені сліди давніх ритуальних ватр, що вказують на проведення обряду очищення цієї території від злих духів і сил. Приміщення храмів мають видовжені прямокутні форми з напівциліндричними склепіннями стель.
Довжина приміщень різна – від 18 до 28 м, ширина при основі – 2,2 -2,36 м, а висота – 2,1-2,15 м. Зали кожного з храмів з’єднані між собою проходами різної довжини, які висічені з зали до зали під різними кутами.
Прихід християнства як нової релігії позначився змінами у характері приміщень. На це вказують висічені у залах з західного боку вівтарні частини та ніші-костниці, останні розташувались по обидва боки вівтарів. Ніші були призначені для упокоєння мощей святих і зверху накривалися кам’яними плитами.
В результаті тривалих археологічних досліджень було встановлено, що дійсно, на залісненому плато, над селом у ІХ–ХІ ст. існувало велике місто. На це вказують потужні земляні вали, оточені ровами та штучно споруджені тераси, на поверхні валів височіли дерев’яні стіни та вежі. До них із середини були прибудовані численні будівлі житлового, господарського та військового призначення. В одному із головних проїздів до міста було розкопано кам’яний брук, який за давні переказом називали “Білою дорогою”.
На домінуючій висоті у центрі городища збереглися рештки потужних земляних укріплень. Час не зберіг дерев’яних стін, зате невмируща людська пам’ять крізь віки донесла до наших часів давні назви окремих частин міста: “Золоті ворота”, “Залізна брама”, “Вежа”, “Княжа криниця”, “Коморище”, “Підкоморище”, “Химина долина”, “Гребля” та інші.
Перекази повідомляють, що під городищем, глибоко під землею, знаходилося підземне місто. Вчені стверджують наявність тут підземних лабіринтів і не виключено рукотворного походження. Дуже ймовірно, що вони могли використовуватися як печерні храми, усипальниці феодальної знаті та духовенства. Через нестачу коштів на наукові відкриття перекази досі залишаються загадкою.
В одному з переказів повідомляється, що на горі над селом в давні часи існувало велике місто – столиця князівства чи держави. Його недоступні стіни витримували численні ворожі набіги. Одного разу вороже військо довго утримувало місто в облозі, але так і не наважилося штурмувати його. Якось ввечері ворожі полчища із запаленими смолоскипами почали відступати від міста. Повіривши у це, жителі міста зняли охорону і відчинили головні ворота. В цей час ворожий гарнізон, що переховувався у засідці, увірвався в місто і підпалив його. Заграва пожежі, високо здійнялась вгору, що було умовним знаком до повернення ворожого війська. Місто тоді було спалене дотла. Переживши страшну трагедію, уціліле населення переселилося у долину р. Колодниці, де поклало початок новому поселенню, яке назвало Стільско на пам’ять про колишню столицю.
________________________________________
Урочище Прийма
Саме тут відносно недавно археологи знайшли “будиночок” наших прародичів неандертальців.
До місця призначення абсолютно без проблем можна доїхати велосипедом. Машиною буде складніше, адже подекуди стежки дуже вузенькі, але реально. Та найкраще лишити транспорт при дорозі і пройтися 20-30 хвилин пішки.
Дійшовши до Урочища ви гарантовано здивуєтеся. Бо те, що постане перед вашими очима не може не вражати. Отож, перед вами справжнісінький будинок неандертальця
Науковці кажуть, що це — залишки давньоруського городища (його печери), або як його ще називають грот-поселення. За словами археологів, це є житло типу “мисливського табору” з вигодами на вулиці
2020-10-16