Рудки були відомі ще з XIV ст., коли вони були присілком сусідньої Бенькової Вишні. Як окреме поселення згадуються тільки у II половині XV ст.
У 1472 році містечко отримало назву Рудки. За деякими науково-довідковими джерелами, назва Рудки є зменшеною формою від поширених у слов’янських племен назв боліт, в грунті яких виступала рудувата або червонувата глина, – рудава, руда. Подібна болотяниста смуга утворилась вздовж південного краю колишнього Рудківського повіту, що, очевидно, вплинуло на виникнення назви Рудки.
У І половині XVII ст. Рудки уже називали містом, а на початку XVIII ст. поселення отримало підтвердження про отримання міського магдебурзького права. Місто було кількаразово знищене татарами. Під час нападу у 1672 р. татарів, що утікали від Яна Собєского з-під Комарного, наздогнали саме під Рудками і розбили під Беньковою Вишнею загони коронного гетьмана. У 1714 р. місто пограбували саксонські війська. У 1728 р. старий, дерев’яний костел у Рудках поступився місцем новому, мурованому, де зберігався чудодійний образ Рудецької Божої Матері.
Після І поділу Польщі Рудки втратили статус міста, але у 1867 р. доволі несподівано отримали статус столиці повіту. У XIX ст. тут відбувалися великі торги і ярмарки. Центром володінь і резиденцією власників була сусідня Бенькова Вишня, яка наприкінці XVIII ст. опинилася у руках родини Фредрів і належала їм упродовж цілого наступного століття. Розвиток Рудок значно пришвидшила прокладена у 1903 р. залізнична колія зі Львова до Самбора. У міжвоєнний час Рудки відновили своє міське право і надалі залишалися столицею повіту.
Рудки мають нерегулярний урбаністичний уклад з невеликим ринком, на якому розташована ратуша з вежею, збудована на зламі XIX і XX ст.ст. Неподалік ринку стоїть велична будівля барокового костелу Вознесіння Богородиці, збудована у 1717-1728 рр. на кошти Михайла Урбаньського. У 1876 р. у його підземеллях спочив власник маєтку у поближній Беньковій Вишні (сьогодні – село Вишня), основоположник польської комедії і літературної мови, “польський Мольєр”, граф Олександр Фредро. Поряд з костелом знаходиться оборонна дзвіниця того ж періоду. У храмі зберігається написана у XVII ст. копія чудотворної ікони Божої Матері. Оригінал ікони знаходився тут до кінця Другої світової війни і був вивезений в Польщу, а саму ікону церкві подарував місцевий магнат Єжи Чурилла.
На дзвіниці костелу зберігся годинник, подарований королем Польщі Яном ІІІ Собеським – друга половина XVII ст.
На особливу увагу у костелі, без сумніву, заслуговує каплиця Фредрів. У ній зберігся необароковий дерев’яний вівтар з 70-х років XIX ст. з гербом Фредрів Боньча і дерев’яними фігурами Христа і Марії з XVII ст. У каплиці вирізняється необароковий надгробок Олександра Фредра і його дружини Софії з Яблоновскіх, виконані з чорного мармуру у львівській майстерні Абеля Марії Пер’єра. У крипті під каплицею стоять п’ять саркофагів: кам’яний саркофаг коронного чесника Яна Собєского з гербом Яніна і чотири сучасні саркофаги з пісковика з прахом Олександра Фредра і членів його родини.
Варто відвідати:
Костел Вознесіння Господнього (1728 р.) з дзвіницею (XVII ст.), Рудки Каплицю Фредрів Палац Фредрів із кімнатою-музеєм О.Фредра, с. Вишня