В давнину річка Золота Липа, починаючи від села Коропець до міста Бережани, була одним великим ставом і виглядала, наче море; тому поселення, що виросло над ним отримало назву Поморяни.Є ще одне пояснення назви Поморяни: у давнину повелення навістив “помор”, від якого померло багато людей. Доступ до Поморян був дуже важкий: води, стави, мочари і великі ліси давали запоруку спокійнішого життя. Околиці Поморян не надавалися на воєнні дії, проте були придатні для господарства.
Історики вважають, що перше поселення на цій території виникло ще у кам’яну добу. Про це, зокрема, свідчить знайдена у1960 році кам’яна сокира. Поселення, де зараз є містечко Поморяни, виникло у давнину, вже в XIV ст. тут існував замок українських шляхтичів Свинок, що його побудував Микола Свинка, який отримав велику ділянку землі від короля Казимира над Золотою Липою. За “Поморянською Хронікою”, першими жителями Поморян були 32 українські родини і дві єврейські.
Найдавніше поселення, що його історики називають «старим містом», займало ледве 100 морг і в площі оточене з усіх сторін високим чотирикутним валом. Міські будинки були розташовані в середині клина між Золотою Липою і Махнівкою. Посередині цього простору є велика прямокутна площа-ринок, на якій побудовано ратушу з триповерховою вежею і одноповерховою забудовою.
У давнину ратуша служила у нижній частині за склад зброї, а перший поверх був призначений на мешкання. За часів Австрії і Польщі нижню частину ратуші займали крамниці. З цієї площі вели дороги на північ – на Зарудку, на захід – на Загребелля і на схід – на Підзамче, де вони розходилися: одна до Кального, а друга до Розгадова. Чотирикутна площа ринку була забудована будинками, при східнім виході з ринку був кам’яний римо-католицький костел, а в північно-східній частині ринку – велика мурована божниця. В кінці XV століття маєтність перейшла до Жигмунта Сєнинського і була в руках цього роду до 1619-1620 років, коли ці землі купив Якуб Собєський, батько майбутнього короля Польщі.
Якуб Собєський сприяв розвитку міста, поновив Магдебурзьке право, заклав костел і церкву, наділивши їй стільки землі, скільки зміг зорати плуг за два дні, заснував притулок для убогих і старців. Після смерті Якуба Собєського замок перейшов у власність його дружини Теофілії, а вже від неї і син, звитяжець під Віднем Ян ІІІ, хазяйнує у цих землях. Навколо міста було насипано вали і викопано рови, направлені замкові мури. Завдяки вдалому розташуванню замок неодноразово витримував облоги турків і татар. У 1672 р., коли Золочівський замок зруйнували турки, Поморянський замок вистояв. Але вже під час другого походу турків на Львів у 1675 р. залога замку, не маючи достатньої сили для оборони, таємним ходом покинула замок і заховалась у Свірзькому замку. У центрі північного крила замку була вїзна вежа. Навколо споруди були мури і рови.
Після смерті короля містечко переходить від одних власників до інших, замок дуже підупав і почав втрачати вигляд фортеці. З 1740 року Поморяни були власністю Радзивілів. У 1789 році Поморяни перейшли у власність Прушинських. Еразм Прушинський відбудував два крила замку – південне та східне – і розібрав північне і західне. В 1876 році замок перейшов у власність Романа Потоцького, чий син Єжи (Юрій, помер в 1961 році) опікувався замком до 1939 року. За планом замок був прямокутним. Мав два поверхи з кутовими вежами і замковим подвір’ям.
Від оборонних споруд до нашого часу збереглася кутова вежа, а також напівзруйнований палац. Навколо замку – залишки чудового парку, а неподалік у центрі селища – руїни неоготичної ратуші (ХІХ ст.) і костел Пресвятої Трiйцi (1748 р.) зі збереженими інтер’єрами. У костьолі колись був орган, що тепер зберігається у Домініканському соборі у Львові.
Є в селі дерев’яна церква Собору Богородицi з дзвіницею (1690 р.).
Поморянський замок
[1]. П’ять шляхів зі Львова. – К.: Грані-Т, 2008. – 144 с.