Климентина народилась 27 липня 1884 року у багатодітній сім’ї пароха Копичинець на Тернопільщині отця Миколи Січинського. Вона – рідна сестра Мирослава Січинського, який увійшов в історію як виконавець замаху на намісника Галичини графа Андрія Потоцького (1908). 12 серпня 1902 р. Климентина вийшла заміж за Ореста Авдиковича (1877 – 1918) – професора української гімназії в Перемишлі й відомого свого часу письменника. Невдовзі народились діти – Стефанія та Орест. Відчайдушні спроби забезпечити дітей і себе після смерті чоловіка були невдалими. Ще під час лікування свого чоловіка у Відні від якогось місцевого цукерника вона навчилась робити помадки. Тож у Перемишлі продала частину свого майна і спробувала продавати помадки власного виробництва. справа вдалась: вже 1922 року Климентина заснувала маленьке підприємство з виробництва помадок – “Фортуна”. Оскільки справи в її цукерні йшли добре, того ж року вона перевезла підприємство до Львова. “Фортуна” розташувалась в зруйнованих війною приміщеннях Союзу збуту худоби на вулиці Павлінів (тепер – вулиця Ніжинська), 16. Водночас у будинку товариства “Просвіта” на Руській К.Авдикович винайняла приміщення для крамнички. Виконавчим директором “Фортуни” став Теофан Глинський, випускник Вищої школи закордонної торгівлі у Відні. З ним Климентина одружилась 1926 р.
Справи спочатку йшли добре і у Львові. Проте через деякий час адміністратори Союзу збуту худоби почали вимагати повернути їм їхні приміщення. Оскільки К.Авдикович вклала великі кошти в ремонт орендованих приміщень, вона завзято опиралась. Конфлікт вийшов на шпальти преси, Союз збуту худоби вдавався й до, як тепер би казали, рейдерства, після чого “Фортуну” розпочала охороняти міліція.
В такій ситуації на допомогу К. Авдикович прийшов митрополит Шептицький. 24 травня вони уклали угоду про спільне підприємство “Фортуна нова”. Митрополит надав К. Авдикович позику та віддав в оренду власну нерухомість на вул. Кордецького, 21-23-25 (тепер – вул. Олени Степанівни). Бізнеследі інвестувала кошти в капітальний ремонт приміщення та закупівлю найновішого обладнання німецького виробництва. 1 листопада 1924 р. “Фортуна нова” запрацювала. Її проектна потужність – 5 тонн продукції щодня.
Митрополит інвестував у підприємство К. Авдикович 46 тис. доларів США. Проте через брак технічного досвіду й недобросовісність найнятих інженерів ці інвестиції не окупились, а “Фортуна нова” не стала промисловим гігантом. У 1925 р.митрополит призначив куратором фабрики свого брата Климентія,а 12 жовтня 1928 р. подарував К.Авдикович її борг.
Асортимент продукції був досить широкий — різноманітні цукерки, шоколад, печиво, морозиво, фруктові желе тощо. К.Авдикович ретельно добирала персонал фабрики: чи не всі робітниці мали повну середню або й вищу освіту. Багато інвестувала в рекламу (крім регулярних оголошень у пресі, видавались ще календарики), робила презентації, шестеро торгових агентів шукали нові ринки збуту. Особливою популярністю користувався комплект шоколадок “Солодка історія України” із портретами українських монархів та гетьманів. Крім крамниці на Руській, відкрилис фірмові крамниці”Фортуни нової” на вулицях Пекарській, князя Лева Сапіги (тепер – вул. Бандери), у Стрию та Дрогобичі, склад на Руській, 20. Продукція “Фортуни нової” продавалась у містечках Волині, Холмщини та Підляшшя, США. Климентина співпрацювала з багатьма іншими українськими підприємцями й купцями. Фабрика співпрацювала з «Центросоюзом», «Народною торгівлею», «Земельним банком» та іншими українськими кооперативними організаціями. Займалася також харитативною діяльністю. На Миколая забезпечувала українських школярів безплатними подарунками. Цікавилась жіночим рухом, матеріально підтримувала “Союз українок”, 1934 р. фінансувала Жіночий конгрес українок у Станівлавові.
На час націоналізації підприємства радянською владою у 1939 р. на фабриці працювало 110 осіб. “Фортуну нову” перетворилиу Львівську кондитерську фабрику №3. Німецьке обладнання працювало ще у повоєнні роки. Зараз Першу українську фабрику цукерок “Фортуна нова” вважають попередницею кондитерської фабрики “Світоч”.
Напередодні вступу до Львова Червоної Армії у 1944 р. К. Авдикович переїхала до Відня. Після смерті свого другого чоловіка якийсь час проживала в Зальцбурзі. Згодом повернулась до Відня, де померла 10 жовтня 1965 р.
Донька К.авдикович Стефанія була дружиною іспанського художника Фернандо Герассі, прияттелювала з Сімоною де Бовуар і Жаном Полем Сартром, згодом мешкала в США, викладала в університеті у Філадельфії.

Джерело:
1. Климентина Авдикович. Перша українська фабрика цукорків “Фортуна нова”. – Львів: “Тріада плюс”, 2010. – 48 с.