Життєвий шлях Островського розпочався із навчання в медичних університетах Львова та Відня. Згодом, він закінчив офіцерську школу, брав участь у І Світовій війні – спочатку у війську, згодом як лікар. Брав участь в українсько-польській війні 1918-1920 років. У період II Республіки викладав у Львівському університеті доцентом кафедри, тричі був обраний до польського сейму. У 1934 році Островського було обрано першим віце-президентом Львова…
За два роки, у 1936-му, він обіймає посаду президента міста. У історію увійшла промова Островського про роль водопостачання і криниць міста, під час урочистої академії у Львівській Опері, приурочена 20-тій річниці початку українсько-польського протистояння. Президент говорив, що “спасли гуси на Капітолії Рим” і врятували міські криниці польський Львів. “Тому, якщо б ми ще по 20 роках мали кого удекорувати військовим хрестом мужності Virtuti militari, то, без сумніву, заслуговують на це міські криниці”.
У побуті, зокрема й на президентській посаді, Станіслав Островський був надзвичайно скромною, невибагливою людиною, він оселяється у типовій чиншовій (прибутковій) кам’яниці кінця XIX сторіччя, за сучасною адресою вулиця Дорошенка, 52. Звісно, ні про які “особливі умови”, охорону та тому подібне, для переважної більшості чиновників, у ті роки не йшлося. Урядники намагались власним життям давати приклад громадянам…
Шз приходом радянської влади, 1939 року, Островського заарештовує НКВД. На Лонцького він сидів разом з головою уряду ЗУНР Костем Левицьким… Потім Островського перевезли до Москви на Луб’янку, а звідти, засудженого на 8 років, до сибірського табору. Звідти йому вдалось вибратися з польською армією Андерса через Іран на Захід. У 1972 – 1979 роках Станіслав Островський був президентом Речі Посполитої в екзилі (еміграції). Помер останній президент Львова у Лондоні 1982 року.