Одними з найважливіших громадських закладів середньовічного Львова були шпиталі, адже щороку 22 лютого в ратуші разом з виборами бургомістра, радників, лавників обирали провізорів шпиталів, які здійснювали нагляд за майном підлеглих їм закладів. Серед шпиталів найстарішим був шпиталь св. Ельжбети, перша згадка про який відноситься до 1375 р. Спочатку це був швидше притулок для міщан, які потребували опіки, ніж лікувальний заклад. Постійні жильці користувались певним самоуправлінням, обираючи щороку поміж себе на свято Задушок двох старшин, котрі повинні були слідкувати за порядком та спокоєм у шпиталі. Сварливих, п’яниць, порушників спокою виганяли. Тут одержували притулок не тільки вбогі. На¬приклад, тут 1595 р. померла Софія Ганель – фундаторка костелу св. Софії. Шпиталь володів немалими маєтностями, багато міщан робили постійні майнові внески на його користь. На утримання шпиталю йшли прибутки з 50 міських будинків, села Пруси, йому належали села Скнилів, Малехів, Млинівці, ґрунти на “Псячому ринку”, Личакові, передмістях, “Бабин млин” на Полтві. У XV ст. на шпитальних землях заснували лепрозорій. Бургомістр Ян Шольц-Вольфович у XVII ст. записав у заповіті кошти для різдвяних святкових обідів у шпиталі, обумовивши навіть їх меню У Великий Четвер перед Великоднем тут справляли свято дідів, а на Зелені свята всі міщани-католики молились в костелі св. Духа і давали пожертви на бідних.
Ще 1408 р. король Володислав II Ягайло дав дозвіл на розширення шпиталю. З часом його ґрунти займали значну ділянку серед міських мурів. 1444 р. на ній спорудили школу для хлопчиків. Потім на частині цих ґрунтів звели будинки міщани, а на початку 1600-х рр. їх використали для будівництва монастиря єзуїтів. В комплекс шпиталю входили: сама будівля шпиталю, яка згоріла 1527 р., реставрувалася до 1600 р., 1649 р. була заново освячена; двір, на якому розміщувався цвинтар з 4-ма дерев’яними будинками та кам’яниця пробоща, воскобійня. Домінантою всього комплексу був костел св. Духа, дозвіл на будівництво якого магістрат одержав у папи Мартина V 1417 р., а будова завершилась 1431 р., хоча наводять і 1377 р., як рік першої задокументованої згадки про костел. У костелі проповідував св. Ян з Дуклі. За свідченням сучасників храм був „малий, але багатий”; підпорядковувався безпосередньо львівським латинським єпископам, які протягом всього існування шпиталю намагались прибрати його собі, вірніше увійти у володіння чималим майном, котре належало шпиталю. Патронат над костелом належав коро¬лям до 1546 р., коли Зиґмунд І передав це право магістрату. Костел згорів 1567 р., а 1649 р. після перебудови його заново освятили. 1624 р. архієпископ оскаржив право патронату міста над шпиталем. Внаслідок суперечки було проклято всіх райців, а костели Львова стояли закритими два тижні. Потім конфлікт відносно приналежності шпиталю то посилювався, то пригасав. 1780 р. завалилась частина шпиталю. При огляді 22 березня шпиталь було закрито. Одночасно в стінах костелу виявили тріщини, склепіння грозило падінням, а нахилену стіну від костелу єзуїтів підпирали колоди. Тож розібрали і костел. Капітула з 1786 р. два роки судилась з містом за володіння територією шпиталю, але програла суд. Уряд купив площу в міста за 2715 злотих, які переказали до фонду шпиталю св. Лазаря.
Під час реконструкції пл. І.Підкови в 1978 р. стіни старих будівель були позначені трасами цегляної кладки, які нагадують нині про шпиталь та костел св. Духа.