Комарно виникло в 11 ст., розквіт містечка почався відтоді, як 1473 р. король Казимир Ягеллончик надав йому магдебурзьке право.[1]
Колись село входило до значних маєтків галицького старости Миколая Парави, але після його загибелі в 1450 р. перейшло у власність його родича Станіслава Ходецького. Саме він виклопотав в Казимира Ягайловича привілей на міський статус поселення (28.03.1473). У той же час власник побудував у Комарному замок.[2]
В подальшому Комарно належало магнатам Вишневецьким, Огінським і Лянцкоронським. За часів Остророгів в містечку була їх резиденція. Дослідники припускають, що палацова будівля Остророгів у XVII ст. була подальшою розбудовою колишнього оборонного двору XV-XVI ст.[2]
З II пол. XIX ст. Комарно стало повітовим центром, де влада належала виключно полякам, а торгівля — євреям. 1888 року на виборах до сейму балотувався граф Лянцкоронський, український кандидат набрав лише 10% голосів. 1897 року кандидатом до австрійського парламенту був висунутий І. Я. Франко, який відвідав Комарно і виступив перед міщанами з промовою. Але, і на цей раз перемогли поляки. Першого успіху добилися українці на виборах до Віденського парламенту і Галицького сейму відповідно в 1911 і 1913 рр., коли депутатами стали священник Степан Онишкевич і Григорій Тершаковець.[2]
Після захоплення Львова поляками (22.11.1918р.) Комарно жило життям прифронтового міста. Тут знаходиться військова група “Щирець” під командуванням К. Слюсарука, на базі якої була сформована 7 бригада УГА. В боях в складі УГА брали участь 168 комарнян.
1936 року Комарнянщина стала ареною великого селянського бунту з вимогами розподілу панських земель і підвищення зарплати працівниками фільварків. Поліція застосувала зброю, внаслідок чого 7 селян загинули. В цьому ж році відбувся виступ 36 робітників тартаку, який тривав тижні і закінчився перемогою страйкуючих. Виступили також поденні робітники в маєтку графині Лянцкоронської, яка теж змушена була підвищити зарплату.[2]
1944 року в день Спаса сотня УПА здійснила відчайдушний напад на тюрму і районний НКВС в Комарно, звільнивши при цьому багатьох ув’язнених. Ця акція увійшла яскравою сторінкою в літопис повстанського руху. Активним діячем ОУН на Комарнянщині був Зеновій Тершаківець, провідник ОУН Львівського краю і чоловий командир УПА-Захід військової округи “Буг”. [2]
В Комарному збереглися пам’ятники історії та архітектури : костел, один з кращих взірців пізнього ренесансу, з елементами барокко(1657); придорожній пам’ятник — фігура з написом латиною “моє життя — твоя смерть” (XVII); рови і вали в західній частині міста, насипані для оборони від турків, татар і шведів (ХVІ-ХVII); дерев’яна Михайлівська церква та дзвіниця (1756); руїни палацу Лянцкоронських — пам’ятки архітектури кін. XIX ст.[2]
Костел Різдва Богородиці збудований 1656 р., будівничий костелу -Покорович. Фасад костелу прикрашений різьбленням і фігурами святих.[1]
Храм архангела Михаїла з дзіницею походить з 1754 р. Церкву збудовано з соснових брусів на підмурівках з цегли та каменю. У кінці 19 ст. церкву і дзвіницю відреставровано, до бабанця прибудували тамбур. В 1920-х роках відбулися чергові ремонтні роботи – розібрали ризницю, замінили конструкції й покриття. Відтоді, як 1924 р. церкву поставили на консервацію, постійно літургії тут не відправляються, для цьоговикористовували новий мурований храм (1912 р.). За радянських часів церква використовувалась як музей. Під час реставрації 11970-х років церкві повернули первісний вигляд: тамбур розібрали, ризницю відновили. Тоді ж церкву вкрили гонтом. Зараз церкву практично повністю реставровано, залишилось відреставрувати інтерєр, замінити прогнилі конструкції, укріпити підвалини. Більшість ікон з іконостасу потрапили до збірки Львівського музею архітектури і побуту. Одна з найцінніших – “Одигітрія” (1679 р.) роботи Матвія Домарадського. цей видатний художник від 1675 р. був придворним живописцем Яна ІІІ Собєського.
1. Сорок чотири дерев’яні храми Львівщини. Путівник. – К.: Грані –Т, 2007. – 120 с.