Ця вулиця найстаріша у Львові — їй стільки ж років, скільки й самому місту. Існувала вона вже в XIII ст. і називалася Волинським шляхом.
Значення його було величезне не тільки для Львова, а й для усього Галицько-Волинського князівства. Не слід забувати, що князь Данило провадив уперту боротьбу з галицьким боярством, з Угорщиною і Польщею. Тому шлях був своєрідною артерією, якою він діставав підтримку з Волині. Водночас це була торгова магістраль, яка зв’язувала князівство з Литвою і Білоруссю.
Кожне давньоруське місто мало дві основні частини — дитинець і “зовнішній город”. Дитинець, або “внутрішній город” (пізніше вживалася назва “кремль”) був найбільш укріпленою частиною міста. Тут знаходилися палац князя, міське управління.
“Зовнішній город” і був, власне, містом, де мешкала основна частина населення. Він теж був обнесений укріпленнями. Місце розташування львівського дитинця точно не встановлено. На думку деяких дослідників, він знаходився на Замковій горі, там, де зараз телевізійна вежа. Інші вважають, що замок був на нижній, Лисій горі, відокремленій від Замкової яром, засипаним у 30-х роках XIX ст. Підтвердженням цієї думки є те, що від гори до вул. Б.Хмельницького пролягала вулиця “Під брамкою” (нині не існує), назва якої походила від брамки в стіні дитинця.
Вулиця Б.Хмельницького віддавна була промисловим районом міста. Ще за часів Данила Галицького на ній мешкало чимало ремісників, зокрема вірмен. У середньовічному Львові вона входила до складу Краківського передмістя, населеного переважно біднотою. Соціальний склад населення майже не змінився. Більшість підприємств знаходилася саме в північній частині міста.
Не останню роль при цьому відігравала наявність дешевої робочої сили. Ці квартали, як і по вул. Замарстинівській, були населені виключно робітничим людом.
У цьому районі мешкала значна кількість євреїв, які мали на пл. Старии Ринок синагогу. Б 1942 р. гітлерівці підірвали її разом із зігнаними до неї єврейськими дітьми, жінками і людьми похилого віку. В наші дні вулиця — складова частина Північного промислового району міста. Вигляд її значно змінився. Заасфальтована проїзна частина, виросли нові будинки. Як і раніше, вулиця залишається важливою транспортною артерією — через неї здійснюється зв’язок і з Волинню, і з Києвом, і з закордоном.
Наприкінці XVIII ст. вулиця стала називатися Жовківською, оскільки за містом вона переходила у шлях, який пролягав до Жовкви. У 1936 р. її перейменували у вулицю С.Жолкевського, на честь польського полководця XVII ст. Сучасна назва на честь великого українського державного діяча, дипломата і полководця — з грудня 1944 р.

Будинок №6
Зведений наприкінці XIX ст. З 1890 р. тут містилася фабрика Г.Блюменфельда, яка одночасно випускала супові консерви, віконну замазку і крейдяні вироби. Пізніше хімічне відділення було переведене на нинішню вул. Лемківську і стало основою лакофарбового заводу, а консервна фабрика працювала до кінця 30-х років, постачаючи консервами польську армію.

Будинок №11
Споруджений на початку XX ст. На першому поверсі з початку 30-х років містився кінотеатр. У 1937 р. тут знаходився єврейський драматичний клуб ім. Перетца.
Нині більшість приміщень будинку зайнята квартирами. Кінотеатр має ім’я Б.Хмельницького.

Будинок №106
Головне підприємство уславленого виробничого об’єднання “Райдуга” (сортовий скляний посуд). Засноване на початку XX ст. Тоді це була скляна гута “Леополіс”, переобладнана з колишньої броварні, з невеликою кількістю робітників. У повоєнні роки тут був склозавод № 1. Наприкінці 50-х років XX ст. він почав виробляти сортовий посуд.

Будинок №116
У 1782 р. Л.Бачелес переніс із села Вибранівка до Львова підприємство з виробництва горілки. Виробництво процвітало. Його нащадки (Бачевські) у 1856 р. придбали палац Целецьких, знесли його і побудували новий будинок. Тут розмістилася горілчана фабрика. Продукція її користувалася великим попитом, неодноразово діставала нагороди на міжнародних виставках, експортувалася.
Фабрика згоріла у вересні 1939 р. внаслідок бомбардування німецькою авіацією. У повоєнні роки тут був машинобудівний завод, який перепрофілювали у завод алмазних інструментів.

Кам’яниця Шульців
Неподалік церкви св.Параскеви та рогу вул. Хмельницького та Жовківської міститься певно найгарніша вілла-кам’яниця на Підзамче (Богдана Хмельницького, 56). Її збудували для власного помешкання львівські брати архітектори Ян та Кароль Шульц. Ян (Йоханнес) Шульц, здебільшого відомий як основоположник львівської сецесії, автор проектів багатьох львівських чиншових будинків, палаців та вілл в стилі модерн, неоренесанс, неоготика та необароко. Брат Кароль в основному працював разом з Яном. Виправдовуючи своє реноме новатора, Ян Шульц одним з перших перейшов до сецесії у віллі Гломбінської на вул.Мохнацького (Драгоманова), 48. До відомих робіт Яна Шульца та його брата також відносять житловий будинок з аптекою “Під золотою зіркою” (Міколяша) на Коперника, 1(1892 p.) (пізніше в подвір’ї кам’яниці побудовано відомий “Пасаж Міколяша”, зруйнований під час ІІ-ї світової), чиншову кам’яницю на Шевченка, 10 з лазнею св. Анни у дворі (1888-94 рр.), кам’яниць за адресою Шевченка, 21 та 25 (початок 20 ст.), військове казино на вул. Фредра, 1, віллу Домбчанської на Чайковського, 35 (1888 p.) тощо.
Крім того брати здійснили реставрацію та перебудову палацу на пл. Соборній, 10, палацу у Великому Любіні. У 1914 році Ян Шульц виконав проект перебудови будівлі Галицького купецького Акціонерного банку (вул. Валова, 11 – “будинок з лицарями”). Також Я.Шульц спроектував каплицю над склепом Ю.А.Бачевського на Личаківському кладовищі. Власний будинок брати збудували на тодішній Жовківській 1896 року, про що свідчить напис під вікном другого поверху готичними літерами але польською: “Ян і Кароль Шульц, архітектори і власники, цей дім збудували для власного вжитку”. Будинок виконаний в стилі північного неоренесансу з елементами маньєризму.

Онуфріївська церква

“Фабрика повидла”

Церква св. Великомучениці Параскеви П’ятниці

Церква Св. Миколая

Церква Св. Теодора Тіронського