На площу виходило ще кілька вулиць, названих на честь польських генералів – Домбровського (тепер Рутковича), Пуласького (Паркова) та Понятовського (Уласа Самчука). Про кожну з них можна написати багато цікавого.

На сучасних планах ця площа не має назви. Свій нинішній вигляд колишня площа Святої Софії отримала на початку ХХ сторіччя. Щоправда, деякі будівлі дещо змінили свій вигляд. А з новіших додався лише старий корпус “Західенерго”, який почали будувати ще 1938-го, а закінчили після війни.
Колись до будівлі можна було зайти з фасаду, перед яким стояв пам’ятник радянському розвідникові Ніколаю Кузнєцову. Йому вдалося, перебравшись в уніформу німецького офіцера, застрелити кількох гітлерівських генералів. З “подачі” Кузнєцова гестапівці на Волині заарештували та закатували кількох діячів ОУН. Загинув енкаведист Кузнєцов у лютому 1944 року у бою із загоном УПА.
Пам’ятник Кузнєцову відкрили 1962 року. Один з його авторів – скульптор Власов загинув незабаром в авіакатастрофі. 1993 року пам’ятник демонтували і перевезли на Урал, звідки походив Ніколай Кузнєцов.
2000 року на місці, де стояв на гранітному постаменті Кузнєцов, встановили пам’ятний камінь з написом, що на цьому місці має бути споруджено пам’ятник Володимирові Кубійовичу – видатному географу та громадському діячеві, ініціаторові видання “Енциклопедії українознавства”.
Трохи нижче стоїть чи не найсимпатичніший львівський пам’ятник. Бронзовий художник Іван Труш неначе вийшов на прогулянку у капелюсі, з парасолькою та текою рисунків під пахвою.
Консульство
Щоправда, не дають спокою найвидатнішому галицькому художникові клієнти Генерального Консульства Республіки Польщі, які під ногами Труша заповнюють візові анкети, курять цигарки та попивають каву, залишаючи порожні пластикові посудини, недопалки та подерті папери на постаменті пам’ятника.
Щодня на площі крутиться кількасот людей, які приходять за візами до консульства. Кілька будок, де можна записатися на чергу до Євросоюзу чи отримати консультацію, теж не дуже прикрашають площу.
Консульство Речі Посполитої, точніше його візовий відділ, розташоване в перебудованому будинку на вулиці Івана Франка, 110. Поляки також викупили будівлю навпроти (за № 108), де мають намір на прилеглій ділянці спорудити нові корпуси Генерального Консульства. Проект, що передбачає дві споруди, які поєднуються між собою перехідною галереєю, був “прийнятий за основу” архітектурно-містобудівною радою при управлінні архітектури та містобудування Львівської міської ради у березні 2005 року.
Школа
Тож незабаром Львів може позбутися цікавої архітектурної та історичної пам’ятки, що стоїть ще на цій ділянці на вулиці Франка № 108. Це колишня школа Святої Софії, збудована 1878 року архітектором Юзефом Кеєтаном Яновським. У деяких виданнях подають, що школа збудована за проектом Ігнатія Брунека 1886 року. Можливо, це стосується перебудови чи якоїсь реконструкції будинку.
Юзеф Кеєтан Яновський (1832-1914) замолоду був учасником польського повстання 1863 року. Він був навіть державним секретарем у підпільному уряді Ромуальда Траугута.
Перебравшись після поразки повстання до галицької столиці, Яновський став архітектором, а також викладачем Львівської політехніки. За його проектами споруджені, зокрема, вілли на нинішній вулиці Каменярів (№№ 5 і 7), дитячий шпиталь (вул. Чернігівська, 1), школа Святого Антонія (вул. Личаківська, 38), школа для незрячих (вул. Франка, 119), каплиця Кармеліток Босих (вул. Лисенка, 45), касарні поліції та жандармерії, де пізніше була тюрма “на Лонцького” (вул. Бандери, 1). Спільно з Леонардом Марконі Яновський проектував Художньо-промисловий музей (тепер Національний музей на проспекті Свободи).
Тож, можливо, нинішня польська влада не буде реалізовувати плани своїх “лівих” попередників і спробує пристосувати будівлю колишньої школи для потреб своєї дипломатії. А Львівська міська рада мала б дбайливіше та обережніше поводитися з історичним та архітектурним середовищем Королівського столичного міста Львова.

Вулиця Святої Софії
Перед тим, як будувалася школа Святої Софії, як писав Фрацішек Яворський, “на цьому місці була романтична пустка, непрохідне переплетення урвищ, ярів, глиняних горбів, зосередження різного роду волоцюг…”.
Щоправда, на горі ще з початку XVII сторіччя височів костел Св. Софії, фондований львівською міщанкою Софією Генель. Костел кілька разів перебудовували, і до нас він дійшов у поєднанні барокових форм з терезіанським стилем ХІХ сторіччя.
Відтоді ця околиця називалась Софіївкою, а нинішня вулиця Івана Франка вище від Стрийського базару мала назву Святої Софії.
Околиця отримала потужний поштовх для свого розвитку у зв’язку з проведенням Галицької крайової виставки 1894 року. Тоді вгору вулицею Святої Софії пролягла лінія електричного трамвая. Спочатку до брами виставки (вхід до Стрийського парку на нинішній вулиці Уласа Самчука), а потім верхньою частиною вулиці Франка аж до Стрийської, де були тоді найбільші львівські стадіони футбольних клубів “Погонь”, “Чарні”, “Україна”.
Ще на початку 1970-х на гору дерлися вагончики трамвая № 10, і лише 2005 року почали тут розбирати трамвайні рейки.
Тепер площею їздить лише “четвірка” на вулицю Свєнціцького. За першим номером на цій вулиці стоїть будинок колишньої бурси ім. Тадеуша Костюшка польського Товариства наукової допомоги, споруджений 1900 року за проектом архітекторів Людвігів Вєжбіцького та Фрюгауффа. За радянських часів тут був народний університет марксизму-ленінізму. А тепер Львівський інститут фізики конденсованих систем НАНУ, фундатором якого став академік Ігор Юхновський.
У будинку міститься також інтернет-фірма “Уарнет”. Саме тут 29 вересня 1993 року відбулося перше у Львові підключення до всесвітньої мережі. До того ж уперше в Україні не через Москву, а напряму – до Європи.
Сусідній будинок з жовтої цегли був збудований 1894 року для приватної клініки доктора Адама Маєвського. Зараз тут один з корпусів 4-ї міської лікарні. На старих фотографіях будинок виглядає цікавішим. Та з часом куполи та інші архітектурні оздоби з нього познімали. Ще сто років тому за цією лікарнею височіли незабудовані схили гори Святого Яцка (Скельки).