Велика садиба була тут ще у XVIII сторіччі. Її можна побачити на плані Жана Дефі. Посол Галицьких штатів, граф Костянтин Сєменський, дідич містечка Магерова, замовив проект палацу в архітектора Фридерика Баумана, що походив із Прусії. Палац на Пекарській було збудовано до 1849 року.
Син графа Костянтина, Вільгельм Станіслав Сєменський (1827—1901), дослужився до звання таємного радника цісарського двору, був членом австрійської Палати панів, кавалером Мальтійського ордену. Він перебудував палац 1877 року. Проект зробив архітектор А. Вагнер у стилі французького бароко. Іван Левинський та Ян Кудельський у 1891—1894 рр. реконструювали палац, який зберіг донині свій зовнішній вигляд.
Власник цього палацу був засновником і президентом Галицького товариства конярства і кінних перегонів. Граф Семенський першим у Львові облаштував іподром – ще у 19 ст. Відтоді і розпочали у місті проводити кінно-спортивні змагання. на їх честь на фасаді палацу зображені дві кінські голови.
1856 року Вільгельм Станіслав одружився зі Софією Левицькою. І їх спадкоємець Станіслав Костка Костянтин Марія Фелікс (1864 — 1918) писався вже Сєменським-Левицьким. Відтоді на фасаді палацу зберігся вензель S. L. Нащадки цього роду живуть зараз у Канаді.
На початку ХХ століття один з вельможних спадкоємців, за сумісництвом завзятий картяр, програвся в пух і прах, так що поставив на кін сімейну садибу. Це означало, що у разі «нефарту» нерухомість переходить у власність міста. Гравцеві не пощастило, так що незабаром в палаці розмістилась гімназія для бідних дітей. Після війни тут діяла звичайна радянська школа. Після розвалу СРСР заокеанські родичі Семенських спробували відібрати маєток у держави, але архівні документи довели, що садиба була відібрана за гральний борг, так що по праву належить місту.
За радянського часу гімназію було перепрофільовано у школу-інтернат № 102 для дітей з особливими потребами, котра знаходиться тут і тепер.
Легенда
Міська історія зберегла похмуру легенду, пов’язану з цим місцем. За кілька століть до нового палацу на цьому місці мешкали брати-розбійники. Вони без жалю грабували та вбивали одиноких беззахисних подорожніх. Злочини братів переповнили чашу Божого терпіння, і вони були покарані: під час бурі в будинок влучила блискавка, і він вигорів вщент разом зі своїми власниками-душогубами.
Архітектура
Палац розташований на великій, оточеній муром ділянці. Вхід — через куту металеву браму. Перед головним фасадом — просторий майдан з клумбами. До муру примикають два бічні флігелі.
Цегляна тинькована будівля, двоповерхова, з мансардним дахом, у плані наближена до прямокутника. Головний південний фасад акцентований двома виступами бічних ризалітів та великим картушем на осі. Яруси членовані широкими тягами. Нижній ярус виділений рустовкою. Вікна прямокутної форми, в обрамленнях, на ризалітах — великі арочні вікна, фланковані пілястрами.
На схід від головної брами розміщений в’їзд до колишнього манежу, оздоблений головами коней, виготовленими з керамічної маси. Внутрішнє планування у період побудови — анфіладно-зального типу, після перепланування під учбовий заклад — коридорне.