Нещасливим був для міста 1599 р., коли смерть забрала життя понад двох тисяч міщан. Не оминула вона родини Петра Москалика, в якого від пошесті померло двоє малих дітей. Вбитий горем батько похоронив дітей недалеко від свого дому на краю стрімкого схилу, яким пагорби Розточчя обривались в прилеглу низовину. Колись тут проходив торговий шлях, біля якого зародився Львів. В XVII ст. він став закинутою дорогою, званою “старим шляхом”. Місце було гарним і що найважливіше віддаленим від осель. Це було основною умовою закладення інфекційного цвинтаря. Одночасно поряд стали хоронити своїх дітей інші міщани та жителі навколишніх осель. Так виник чумний дитячий цвинтар. Петро Москалик на вершині близької гори Лева поставив кам’яний пам’ятник з хрестом.
Родичі похованих дітей звели на цвинтарі 1602 р. невелику капличку св. Войцеха Єпископа і Мученика та отримали в архієпископа дозвіл на проведення там богослужінь на день святого покровителя. В капличці молились родичі дітей, жителі околиць, що дозволило через п’ять років збудувати тут на їх пожертви.

За історичною традицією вважається, що у монастирі зупинявся шведський король Карл XII під час облоги Львова. 1749 року при храмі оселились отці Місіонери, котрі прибули до Львова чотирма роками раніше на запрошення Миколая Ґерарда Вижницького. Місіонери заснували бурсу і займались підготовкою кліриків до вступу у духовну семінарію. 1769 року монастир ймовірно передано Театинцям. У 1780-х роках австрійською владою, монастир скасовано, а храм закрито і перетворено на пороховий склад. Після цього ікону з зображенням Святого Войцеха перемістили до церкви на Знесінні, а головний вівтар — до храму на Сихові.

У 900-ту річницю смерті св. Войцеха, у 1897 році храм повернуто громаді і відремонтовано. У монастирі влаштовану бурсу для студентів латинської семінарії. Під час першої світової війни костел закрито, а 1916 року реквізовано дзвони. Тут тривалий час розташовувалися порохові склади австрійського війська, перенесені по війні на Богданівку. Відновлений храм розпочав діяти лише 1932 року. Після другої світової війни у костелі розмістилась військова частина. 1988 року храм віднесено до пам’яток архітектури місцевого значення під номером 903-М. 1993 року костел передано згромадженню Мілес Єзу (Воїнства Христового), а 1996 року освячено як греко-католицьку церкву священномученика Йосафата і всіх українських мучеників. 2002 року чеською маляркою Мілою Міною виконано новий стінопис. Настоятелем храму і монастиря є отець Роберт Ніколетті.