Львівські бургомістри

on

За 760-річну історію Львів очолювали понад 200 осіб. У різні часи посади називались по-різному. За Галицько-Волинського князівства містом керували війти, за Польщі – бурмистри, а за Австро-Угорщини – бургомістри. Пізніше головними особами у міській Ратуші були президенти, урядові комісари, голови міськвиконкому та, нарешті, міські голови.

Після заснування княжого міста у середині ХІІІ століття Львів майже одразу став столицею Галицько-Волинської держави, а перший міський голова, який тоді називався війтом, у Львові з’явився після того, як наприкінці ХІІІ століття місто отримало магдебурзьке право. Ним став німець Бертольд Штехер, який головував у місті приблизно у 1300 році.

Історики досі ламають списи, з’ясовуючи, коли ж у Львові звели першу Ратушу. Проте найімовірнішим часом її появи науковці вважають 1372–1378 роки. У ці часи містом керував перший бурмистр Йоганн Шварц.

Бургомістру Йоганну Гомме пощастило менше. За часів його керівництва у 1826 році завалилась вежа Ратуші. За свідченнями істориків, тоді під завалами загинули трубач, двоє жовнірів та кілька робітників. Наступного року розпочалась відбудова Ратуші, яка тривала 8 років.

Бургомістр Франц Антон Лоренц у 1814 році організував у Львові «Свято миру», яке було присвячене поразці французького імператора Наполеона Бонапарта.

Свого часу Львів мав власних президентів. Так називалася посада міського урядника у наприкінці ХІХ та на початку ХХ століття. Посаду президента Львова запровадили після затвердження Міського статуту у 1870 році. Президента обирали члени тодішньої міської ради.

У цей же час у Львівській міській раді існували своєрідні квоти за віросповіданням – згідно з Міським статутом 1870 року до міськради обиралися 100 осіб, 80 з яких обов’язково мали бути християнами.

Перший президент Львова Флоріан Зєм’ялковський, який керував містом у 1871-1873 роках, з часом змінив львівську ратушу на австрійський уряд. Там він став міністром у справах Галичини.

За часів президента Львова Едмунда Мохнацького у місті почав працювати електричний трамвай. 31 травня 1894 року у Львові було відкрито регулярний рух другого в Україні і четвертого в Австро-Угорщині електричного трамвая, який їздив за трьома міськими маршрутами.

Президент Львова Тадеуш Клеменс Рутовський побував у полоні у росіян. Під час Першої світової війни Росія окупувала Львів, а відступаючи у 1915 році зі столиці Галичини, російські вояки взяли в заручники Рутовського і вивезли його до Києва.

За часів СРСР Львовом керували голови виконкому Львівської міськради. З 1944 до 1990 років у місті змінилися 12 голів виконкомів – у середньому один голова обіймав найвищу посаду в Ратуші трохи менше чотирьох років. Найдовше – 8 років і 4 місяці містом керував Аполлон Ягодзінський, який до того ж був ініціатором створення футбольного клубу «Карпати».

Першим «декомунізатором» Львова задовго до ухвалення відповідного закону виявився голова міськвиконкому Богдан Котик, який до цього був членом компартії майже 30 років. З його ініціативи 14 вересня 1990 року у Львові демонтували пам’ятник Володимиру Леніну, який стояв на площі біля Оперного театру з 1952 року. Крім того, за його головувавння над львівською Ратушею вперше замайорів синьо-жовтий прапор.

Першим головою Львова за часів незалежної України був Василь Шпіцер, щоправда тоді його посада ще не встигла змінити радянську назву – Шпіцер керував міськвиконкомом у 1990-1994 роках.

Перші загальноміські вибори мера Львова відбулися у 1994 році. Тоді місто очолив Василь Куйбіда, який пізніше був депутатом Верховної Ради та Міністром регіонального розвитку та будівництва України.