Після завоювання Львова польським королем Казимиром III більша частина корінного населення — українців, або русинів, як їх тоді називали у Галичині, — залишилася на території старого міста, яка увійшла до складу Краківського передмістя.
Менша частина переселилася у новостворене середмістя. Тут українці зайняли його східну частину, створивши власний квартал. Його центральною віссю стала вулиця Руська. Але ця вулиця охоплювала не тільки ту Руську, яку знаємо нині, а й увесь простір між нинішніми вулицями Староєврейською, Підвальною та Ставропігійською. Тоді не було чіткої системи житлових кварталів — забудовувалися вільні ділянки. Тому вул. Руська у середні віки була позбавлена правильного планування, яке з’явилося лише наприкінці XVIII ст. Аж до початку XX ст. вулиця була забудована одно- та двоповерховими будинками, за винятком початкової частини. Сучасна забудова зроблена в першому десятиріччі XX ст.
Найраніша документальна згадка назви “Руська” сягає 1472 р. Але ще у 1414 р. зустрічається назва “Соляників”, що свідчить про заняття мешканців вулиці.
Поступово український квартал перетворився у своєрідне гетто. Ні, звичайно, його не можна порівнювати з єврейським. Українці мали більше прав. Але… Згідно з постановою Пйотрковського сейму 1525 р. в середмісті Львова українці мали право володіти нерухомістю лише в межах вул. Руської. Щоправда, юридично це положення було введене порівняно пізно — на початку XVII ст., але фактично воно діяло вже у XV ст. Вулиця Руська була осередком гострої ідеологічної і політичної боротьби, тому мала всеукраїнське значення.
Пам’яток середньовіччя тут збереглося порівняно небагато. Лише на початку вулиці стоять будинки, які датуються XVI – першою половиною XVIII ст. Цікаво заглянути в браму такого будинку. Незвичне планування, піварки, вузькі коридори — все це надає будинкам романтичного вигляду, дуже рідкісного в наші дні.

Будинок №2
Кам’яниця Войнарівська. Збудована у XVI ст. На першому поверсі збереглися сліди ґотики. У цьому будинку в XVII ст. деякий час мешкав відомий друкар та видавець Михайло Сльозка, білорус за походженням

Будинок №4
Збудований у XVI ст. В 1610 р. перейшов у володіння вірмен Вартановичів і від них дістав назву. З цим, очевидно, пов’язані написи грабаром (старо- вірменською мовою), зроблені під вікнами. Неодноразово перебудовувався, тому від первісного вигляду збереглися лише ренесансний портал і ґотичні хрестові склепіння на першому поверсі. У дворі над замурованою аркою — кам’яна голова лева з гроном винограду в зубах. Лев приязно посміхається, ніби запрошуючи відвідати шинок, який містився тут.

Будинок №8
Споруджений у 1740 р. на місці більш раннього. Фасад був у цей же час оздоблений рельєфами зі зображеннями символів торгівлі. На першому поверсі зберігся портал XVI ст

Будинок №10
Зведений у XVII ст. на місці двох кам’яниць XVI ст. Збереглися білокам’яний портал і деякі деталі інтер’єру.

Будинок №12
Збудований у XVIII ст. у стилі бароко, чим відрізняється від своїх сусідів. Як і інші будинки вулиці, він зберіг первісний вигляд лише частково. У 1767-1777 рр. тут мешкав відомий архітектор М.Полейовський

Будинок №18
Зведений у 1912 р. за проектом Т.Мостовського.

Ансамбль Успенської церкви