Площа Адама Міцкевича – одна з центральних площ Львова.

Згідно з дослідженням Я. Витвицького на території нинішньої площі Міцкевича в період Речі Посполитої знаходився ряд фортифікаційних споруд: башти різників, бондарів і шкіряників, бастіони Фарський і Зміїний (він же Водний), відрізок Високої стіни та земляного валу. Ці укріплення були знесені в кінці XVIII століття австрійською владою, а з початку XIX століття площа почала забудовуватися.
Цю територію осушили, через річку Полтву перекинули два мости в 1840 році. Таким чином сформувалася площа ерцгерцога Фердинанда, названа так на честь Фердинанда д’Есте, австрійського намісника провінції Галіції і Лодомерії в 1832-1846 роках. Назву Фердинанд-платц (площа Фердинанда) територія отримала з 29 червня 1843 .
У 1848 році, під час революції в Австрії, тут проходили демонстрації львівських студентів. А вже в 1851 році саме тут проходила зустріч городян та австрійського імператора Франца Йосифа I, на честь якої була встановлена арка. У 1856 році була зроблена спроба проводити на площі ярмарки.
У 1862 році на площі на кошти графині Северини Бадені поставили мармурову статую Діви Марії (яка простояла тут до 1950 року), і площа з 1871 року стала називатися Марійською. У 1904 році був встановлений пам’ятник Адаму Міцкевичу роботи А. Попеля. Завдяки пам’ятнику Міцкевичу площа отримала свою сучасну назву.
На місці будинку 1/2 ще з 1812 року існував готель «De Russie» (з середини XIX століття – «George»), в якому зупинялися Оноре де Бальзак, Етель Ліліан Войнич, Ференц Ліст, Моріс Равель, перський шах Музаффар ед-Дін. Тут також розміщувалася штаб-квартира Юзефа Бема. У 1899 році цю будівлю було знесено, і в 1900 році було побудовано нову будівлю готелю «Жорж» (автори проекту – архітектори Одеського оперного театру Г. Гельмер і Ф. Фельнер).
Будинок № 4 – колишній готель «Європейський» («Hotel d`Europe», тепер – готель «Україна») був перебудований в 1930 -і роках. У цьому готелі зупинялися в 1891 році українські поетеси Олена Пчілка і її дочка Леся Українка, в 1902 році – польська письменниця Марія Конопницька .
Цікава будівля – колишній пасаж «Марійська галерея» (під час гітлерівської окупації – «Lembereger Kaufhof», з 1948 року – магазин «Дитячий світ», з 1995 року магазин «Роксолана»).
У 1980 -х, під час зародження польського руху «Солідарність», на площі Міцкевича біля пам’ятника поетові пройшла антиукраїнська демонстрація поляків – студентів львівських вузів.
У 1991 році пожежа знищила будинок № 10, стався обвал будинку № 8. У 1996 році «Укрсоцбанк» придбав ділянку будинку № 10 за 25 тисяч доларів США і почав будувати будинок львівського відділення.
У 1997 році була проведена реконструкція скульптури Богоматері і вона встановлена усередині фонтану, побудованого в 1904 році. Мармуровий оригінал скульптури роботи І. Гауптмана ( 1959 ) знаходиться в церкві Святого Андрія, колишньому костелі монастиря бернардинців. Криниця з фонтаном знаходиться на початку бульвару. Круглий у плані басейн складний з каменю, фонтан прикрашений масками дельфінів.
Забудова площі

Будинок № 4 .

Готель «Україна». Найстаріший з існуючих львівських готелів – закладений в 1804 році. Раніше називався «Європейським». Тут зупинявся польський письменник Ю. Крашевський, а в перших роках ХХ століття – українська поетеса Леся Українка. (Цього будинку вже немає.

Будинок № 5 .

Магазин «Антошка», раніше тривалий час був магазин «Барвінок», точніше, комплекс магазинів. Довгий засклений коридор «Барвінку», з обох сторін якого розташовані магазини, є лише боковим відгалуженням так званого пасажу Міколаша. Пасаж представляв собою критий прохід між сучасними вулицями Коперника і М. Вороного. Обабіч – магазини. Були тут і два кінотеатри. Пасаж служив місцем прогулянок для бідноти, якій не випадало прогулюватися з багатими на Гетьманських валах. Прямували сюди кухарки, покоївки, солдати, як кажуть, на людей подивитися і себе показати.
22 червня 1941 в пасаж потрапила німецька авіабомба. Зруйнований він був настільки, що відновлювати його було просто не було сенсу , але збереглося бічне відгалуження, де і був відкритий магазин «Дитячий світ». Цю назву з часом запозичили магазини Москви і Києва, а наш – став «Барвінком».

Будинок № 8.

Після знесення укріплень Львова місто почало швидко зростати. Ціни на землю колишніх передмість, а особливо Галицького, різко зросли. Так, вартість ділянки, на якій стоїть нинішній будинок № 8, в період між 1779 і 1846 роками зросла більш ніж у 14 разів .
Будинок, що стояв на цьому місці перед ним, побудований в 1829 році. У другій половині XIX століття він належав відомому капіталісту князю К. Понінському, здавали приміщення будинку в оренду. Один час тут знаходилася перша дирекція залізниці, а в 1902 році було відкрито кафе «Монополь», яке часто відвідував Іван Франко. У 1910 році будинок купив багатий єврейський капіталіст Йона Шпрехер. Через три роки будинок знесли і побудували за проектом Кесслера той, що стоїть нині. Як і будинок на сучасному проспекті Т. Г. Шевченка, він отримав назву «будинок Шпрехера». Його приміщення використовувалися виключно для установ. Зокрема, тут були головна контора найбільшого нафтового концерну Польщі «Малопольського», що належить французькому капіталу, а також декілька іноземних консульств. І сьогодні в цьому будинку – установи. Перший поверх відведений для книжкової торгівлі. Звідси й назва – Будинок книги.

Будинок №9
Будинок зведений 1839 року архітектором Вільгельмом Шмідтом, у популярному бідермаєрівському стилі, на місці колишнього Високого муру загальноміських укріплень. У підмурках та муруванні першого поверху було застосовано білокам’яні блоки та великоформатну пальчату цеглу з розібраних укріплень.
Першими власниками чималої споруди були підприємці Венцель Гудєц, та його зять Едмунд Зандлер. Близько 1880 року будинок стає власністю відомого пивовара Кароля Кисельки, по смерті якого маєтність належала його доньці Кароліні Дулємбовій, дружині міністра у справах Галіції, правника Владислава Дулємби.
У останній третині XIX ст., у партері правого крила будинку розмістилась фірмова крамниця “Рудольф Дітмар у Відні. Цісарсько королівська привілейована фабрика ламп. Віденські блискавичні метеорні лампи”. Це була філія відомої від 1840 року фабрики садового інвентарю братів Дітмарів. Прізвище Дітмарів пов’язане із славетним львівським відкриттям, коли 1852 року у аптеці Петра Міколяша Ігнатій Лукашевич та Ян Зех добули камфін – легку, займисту фракцію нафти. Саме Дітмари починають впроваджувати гасові лампи у масове використання.
У партері лівого крила споруди від 1888 року діяв ресторан Гживинського (згодом власником стає Вуазе). У середині XIX ст. діяла канцелярська крамниця Богдановича.
За міжвоєнних часів у кам’яниці знайшли прихисток кілька крамничок, транспортна спілка, спортивний клуб, салон мод. По ІІ Світовій війні більшу частину будинку зайняла Львівська філія Спілки художників УРСР.
У радянську добу будинок було оголошено пам’яткою архітектури національного значення під охоронним номером 1326.
Старожили пам’ятають також, що у партері будинку містився диспетчерський пункт таксі й центральна таксостоянка. Хоча під стовпом з літерою “Т” на маківці побачити вільне таксі було великою рідкістю. Досить тривалий час на Міцкевича, 9 працювала перукарня, одна з найпопулярніших в радянському Львові.

Будинок Понінського

Будинок Шпрехера

Готель “Жорж”