Кастелівка

Топонім Кастелівка з’явився на приміській мапі Львова ще у 17 ст. Своїй назві він завдячує маєтку родини Кастелі, який знаходився в районі нинішньої вул. Сахарова.

Втім, проектуючи у 80-х роках 19 ст. новий житловий район знамениті львівські архітектори Юліан Захаревич та Іван Левинський присвоїли цю назву дільниці, що знаходилася трохи вище колишнього маєтку Кастелі. За задумом будівничих Кастелівка мала стати реалізацією ідеї міста-саду – мальовничі вілли цього району мали потопати в зелені дерев. Головною ж артерією свого міста-саду архітектори визначити вулицю “На віллах”, з 1895 переіменовану на честь Людвіга Набєляка (Ludwik Nabielak) – поета, політичного діяча, що активно відстоював слов’янство в його протистоянню германізації. Під час 2-ї світової вулиця звалася іменем Фрідріха Шиллера, а з 1946 р. носить ім’я Івана Котляревського. Реалізувати ідею “міста-саду” не вдалося. Почасти на Кастелівці можемо зустріти і зелені садки, і квіти в палісадниках, але місто, що росло зашвидкими темпами вже в перше десятиліття поглинуло “місто-сад”. Кастелівка виявилася просто занадто близько до тодішнього мегаполіса. І нареші ідилія тихого району тут скінчилася у 1929 році, коли вулицею частково проклали трамвайну колію. Менше з тим, ця суміш вілл та чиншових багатоповерхівок складають цікавий архітектурний ансамбль. А сама вулиця є відносно тихою, бо ж головний транспортний потік нині спрямовується сусідньою вулицею Генерала Чупринки. То ж пройдемося цією, трохи дивною (вона фактично складається з 3-х окремих частин) колишньою головною артерією колишнього міста-саду.
Далі, на розі Котляревського та Нечуя-Левицького можемо зауважити осібну триповерхову віллу (третій поверх добудовано у другій половині 20 ст.), що має адресу Котляревського, 4. Проектували віллу все ті ж будівничі Кастелівки Ю.Захаревич та І.Левинський для родини Світальських. Збудована вона у 1890-91 рр. Будинок є частиною архітектурного ансамблю північно-східного кварталу Кастелівки, повністю забудованого віллами. Проектувався як вільно розташований об’єкт, оточений садом. Має симетричний план. Колись інтегральною частиною архітектури будинку був високий наметовий дах з різьбленими кронштейнами, після перебудови, на жаль, його було втрачено. На фасадах збереглися елементи автентичного декору – цегляні та майолікові вставки.
На наступному кварталі між вулицями Нечуя-Левицького та Богуна маємо суцільну чиншову забудову. За проектом тут мали збудувати криту торговицю, але потреби міста в житлі взяли своє. Зокрема привертають увагу будинки з парної сторони вул. Котляревського (хоча адресу по цій вулиці має лиш один будинок – №8). Кам’яниця по Нечуя-Левицького, 15 збудована у 1906-07 рр. за проектом Альфреда Захаревича для інженера а потім міністра громадських робіт Яна Лопушанського (1875–1936). В будинку деякий час проживав товариш Я. Лопушанського – Максиміліан Губер (1872–1950), відомий інженер-механік і ректор Львівської Політехніки. Сусідні чиншові кам’яниці по Котляревського, 8 та Богуна, 9 можна вважати типовим зразком таких будівель цієї епохи. Збудовані за проектом Кароля Турковського у 1909-10 рр. Минаємо вул. Івана Богуна. На непарній стороні вулиці Котляревського привертають увагу кам’яниці 15 та близнюки 17-19. Наріжний багатоквартирний будинок за адресою Котляревського, 15 було збудована у 1912-13 рр. за проектом архітекторів І. Кєндзєрського та А. Опольського. Кам’яниця має шоломовидний дах, трапецієвидний фронтон з боку вул. Богуна, та цікавий портал з вул. Котляревського. Стиль – модернізована версія неокласицизму, яка виявляє вплив німецької архітектури початку 20 ст. Сецесійні близнюки №17-19 збудовано у 1910-11 рр. за проектом Юзефа Горнунґа. Цікаві портали під трикутним балконом-дашком. На фасаді містять цікаве майолікове панно що зображає павича.
З протилежного боку вулиці цікавий будинок під №12. Зпроектував його Ян Баґєнський (1883-1967) – унікальний будівничий Львова, який проектував і під час австрійського, і польського, і радянського періодах життя міста. Збудувала ж будинок протягом 1910-11 рр. будівельна фірма Войцеха Дембінського. Стиль будинку базується на спрощених, геометризованих формах середньовічної архітектури, зокрема прямокутний з аркадами портал та прямокутний еркер, фланкований балконами. Зверніть увагу на флюгер над трикутним фронтоном по центру кам’яниці. Своїм силуетом він нагадує картину Миколи Бідняка “Ангел над Львовом”. Сусідні будиночки під №14 та 14А – то вже функціоналізм 1930-х років. Далі – будинок під №16 авторства Якуба Рисяка збудований у 1904-05 рр. у стилі декоративної сецесії. Усередині корпусу знаходиться малий замкнений двір.
По інший бік вулиці великий будинок під №25. Збудований у 1908-09 рр. за проектом, розробленим архітектурним бюро І.Левинського (припускають, що авторами проетку були сам Іван Левинський і Олександр Лушпинський), будинок знаменує собою перехід від декоративної сецесії до раціональних стилів. З архітектурних родзинок – наріжна “бойківська” пірамідальна баня зі шпилем та широкі півкруглі балкони, оздоблені металевими сецесійними балюстрадами. Такого ж стилю кронштейни, що “підтримують” балкони та решітки на вікнах.
Вілла №33. Її спроектував Ян Кудельський (проектне бюро будівельної фірми Івана Левинського) у 1891-92 рр. Колись вона також мала вежечку і була декорована різбленими деталями. Зараз будинок вирізняє хіба що декорова вставка над балконом другого поверху. Протилежна сторона провулку забудовувалася вже пізніше в стилі функціоналізму. Зокрема будинок №35 проектував Ян Баґєнський. Провулок закінчується сходами, якими можна вийти на вул. Бориса Романицького.
У місці злиття Котляревського з Генерала Чупринки маємо ще одну цікаву віллу, яка нумерується по Чупринки (№21). Зпроектований будівничими Кастелівки Ю.Захаревичем, І.Левинським та М.Ковальчуком у 1890-ті роки будинок презентує стиль мальовничого історизму чи так званого піттореску. Фасади, оформлені нетинькованою цегляною кладкою, вирізняються яскравим керамічним декором (полив’яні кахлі) та різьбленими деталями. Вілла належала ректору Львівської Політехніки Плациду Дзєвінському, а перед 2-ю світовою – голові Секретаріату УНДО Володимиру Кузьмовичу. В радянський період тут мешкав аматор мистецтва М.Островерхов, а нині тут міститься управа Наукового Товариства ім. Т.Шевченка.
Будинок по праву сторону під номером 22. Ідентичний декором з наступною кам’яницею №24 він носив назву “Під павою” – завдяки флюгеру над 22-кою, та скульптурою на фронтоні 24-ки. Будинки споруджені запроектом Карела Боубліка у 1897-98 рр. в стилі історичної еклектики. Силует 22-ки акцентовано кутовою вежею з бароковим куполом складної форми.
Протилежну сторону вулиці забудовано у 1913-16 рр. кам’яницями 37 та 37А за проектом Яна Багенського у стилі модерн для професорів Львівської Політехніки. За часів Польщі в будинку №37А містився консулат Бельгії. Натомість наступні вілли під №39 та 41 збудовані ще на початку створення Кастелівки. Зокрема вілла під №41 споруджена з нетинькованої цегли за проектом Івана Левинського у 1897-98 рр. для ковальського майстра Яна Дашека. Фасад вілли прикрашений його роботами.
А віллу під №39 збудували у 1891-92 рр. за проектом Яна Томаша Кудельського. В міжвоєнний період тут жив галицький політик, засновник УНДО Дмитро Левицький. Частину помешкання було надано під житло учням Мистецької школи Олекси Новаківського. Неформальна назва вілли, яку їй дали учні – “Качиний діл”, перетворилася на літературно-мистецький клуб, до якого зокрема належав Богдан Ігор Антонич. Будинок під №43 збудовано у 1910-11 рр. за проектом Броніслава Бауера. На фасаді по центру виступає еркер, увінчаний напівбанею та високий фронтон. Має будинок-близьнюка під №45. Протилежна сторона вулиці забудована чиншовими кам’яницями на початку 1900-х років.
І нарешті кінець вулиці Котляревського на її розі з вул. Метрологічною зауважуємо великий будинок з рельєфами путті при карнизі та великими трикутними фронтонами. Цікавими є також стовпчики огорожі з рослинним орнаментом. Це будинок за №67. Збудований у 1911 р. за проектом Івана Левинського будинок належав відомому оперному співаку Адаму Дідуру (1873-1946 рр.). Тут же у міжвоєнний період було організовано українські відділи вчительської семінарії ім. Собінського. А після війни – будинок перетворений на житловий багатоквартирний. Частину приміщення займає Львівський мистецький коледж ім. Івана Труша. Привертає увагу альтанка-капличка перед будинком, яка оформлює гостирий ріг вулиць Котляревського та Метрологічної. Від будинку №67 кидається в очі акуранта вілла, яка вже рахується по Метрологічній (№2). Вона споруджена 1902 року за проектом Юліана та Альфреда Захаревичів для директора залізниці Людвіка Вєжбіцького.
Віллу за адресою Котляревського, 1 спорудили у 1892-93 рр. за проектом Альфреда Камєнобродзького. Будинок двоповерховий, але через нахил дільниці має ще й цокольний поверх з боку вул. Вербицького. Асиметричну структуру вілли акцентують ризаліти та балконна тераса. Над карнизом надбудовуються аттики з мансардними віконцями і висока покрівля. В опорядженні фасадів використано мотиви неоренесансу. Зараз вілла використовується Львівською Політехнікою. Справа від вул. Котляревського відгалужується вул. Кольберга – будинок за адресою Кольберга, 6 – неоромантична вілла, збудована у 1889-90 рр. за проектом Юліана Захаревича та Івана Левинського. Привертає увагу фігурка святого (?) в наріжній ніші.
У серці Кастелівки – цієї так і не реалізованої ідеї “міста-саду” – на розі нинішньої вулиці Котляревського (кол. назва Набєляка) з вуличкою… Котляревського (кол. назва Собка) привертає увагу вілла, що вирізняється динамічною композицією, модельованою виступами невеликих ризалітів, силуетами фронтонів і вежечкою, різної форми вікнами, а також оригінальною трикутною конфігурацією плану.
Щодо часу побудови цієї вілли і її архітектора знайшов дещо протирічні данні. Наприклад, кандидат мистецтвознавства Ігор Жук стверджує, що віллу, яка нині має адресу Котляревського, 27 (кол. Набєляка, 15) збудували у 1905-1906 рр. за проектом архітектора Едмунда Жиховича (Edmund Żychowicz), відомого, зокрема, проектом будівлі монастиря служниць Христового Серця (нині “лікарня на Ужгородській”). В свою чергу львівський краєзнавець Ігор Мельник стверджує, що віллу збудували ще на початку забудови Кастелівки за проектом І.Левинського та Ю.Захаревича у 1890-х роках, а вже 1906 року її перебудували за проектом іншого архітектора – Владислава Садловського (Władysław Aleksander Sadłowski) (певно найвідомішою його роботою є Львівський Двірець – будівля залізничного вокзалу). Юрій Бірюльов також згадує ім’я Садловського, як автора проекту цієї вілли. Є ще й третя версія, що не заперечує перередні дві, – автором проекту був Садловський, а безпосередньо будівництво виконувала фірма Жиховича.
Одне відомо точно, що будівництво (чи перебудову) вілли замовив Зигмунт Розвадовський (Zygmunt Rozwadowski) – польський художник. Розвадовський народився у Львові, навчався у Кракові в Школі Штук Пєнькних (школі образотворчих мистецтв), зокрема був учнем Яна Матейка та Антона Ажбе. Після 10 років життя у Кракові та Мюнхені у 1893 р. повернувся до рідного Львова, де працював як художник і як викладач у Державній промисловій школі (нині Львівський державний коледж декоративного і ужиткового мистецтва імені Івана Труша). Передовсім відомий як баталіст, зокрема разом з такими митцями як Ян Стика та Войцех Коссак створював відому панораму “Битва під Рацлавицями” (Panorama Racławicka), що довгий час експонувалася у Стрийському парку, а після 2-ї світової була вивезена до Вроцлава. Іншим його відомим полотном є панорама “Битва під Грюнвальдом” у свівавторстві з Тадеушем Попелем, присвячена 500-річчю цієї історичної події.
Хоча Розвадовський писав не тільки батальні сцени. На більшості його роботах зображені коні. А в співавторстві з С.Яновським написав “Панораму міста Львова 18 ст.”
Те, що вілла будувалася для художника, зрозуміло з її архітектурної композиції. Північну наріжну частину будинку підтримують залізобетонні пілони, а велику кімнату на другому поверсі освітлюють величезні вікна. Тут, очевидно, містилася художня майстерня. До слова у 1906-1912 роках тут свою майстерню мав і інший живописець “український Матейко” Антін Пилиховський.
З 1927 року у віллі розміщувалося консульство СРСР. Спочатку відкриття радянського консульства у Львові сприяло розширенню економічних, наукових та культуриних зв’язків між розділеними кордоном частинами України. Через консульство частково фінансувалися Наукове товариство імені Шевченка у Львові, українські школи, організовувалися поїздки українських істориків, літераторів і музикантів до Харкова та Києва.
Але дуже скоро ці програми співробітництва згортаються. Консульство все більше відіграє роль пропагандистської машини та засобу прикриття агентів ГПУ. 21 листопада 1929 під час демонстрацій львівських студентів проти репресій на радянській Україні у вікна консульства вперше полетіло каміння. Відтоді це стало традицією. Радянське консульство проіснувало тут до анексії Західної України СРСР у вересні 1939 р., хоча останнього консула відізвали у Москву ще на самому початку 1939. Фактично за той час консульство займалося лиш збором інформації про діяльність українських громадських та політичних організацій і їхніх діячів, які стали в 1939–1941 об’єктом репресій.
Згодом в будинку містилися різні установи. Зараз – відділення УЗД та стоматкабінет.