В княжу добу у Львові було лише два костели – Марії Сніжної, як храм німецьких поселенців, та храм, подарований Левом І своїй дружині Констанції. На початку XIV ст., коли в Галичині остаточно утвердилась влада польських королів, у місті заклали парафіяльний костел та два католицькі монастирі: францисканців і домініканців. До кінця XVII ст. у місті, що стало центром католицької експансії на Україні, бажали закласти свої монастирі всі чернечі ордени, котрі діяли на той час у Польщі. Чи не найбільшою перепоною в їхніх прагненнях були ченці вже осілі у монастирях міста. Загалом у Львові перебували ченці 24 орденів, а декотрі з них володіли в місті і передмістях декількома монастирями. Через брак місця у Середмісті монастирі будували в околицях, здебільшого обвівши потужними укріпленнями, які були основою захисту передмість, але становили загрозу безпеці міста, і чому часто противився магістрат. Над костелами, зведеними переважно за найновішими італійськими взірцями, працювали найзначніші майстри, що перебували в Галичині. Оздоблення храмів періодично нищили пожежі, а в середині XVIII ст. майже всі інтер’єри костелів міста були грунтовно перебудовані в стилі модного тоді бароко. Навіть в XVIII ст., коли місто стрімко занепадало, декілька нових орденів заклали свої монастирі. Львів, званий раніше містом монастирів, у імперії Габсбургів назвали містом чорних круків від кількості ченців у місті. Більшість орденів було розпущено, костели або стали парафіяльними, або були зачинені чи передані українській громаді. На жаль, від найдавніших готичних храмів, розібраних наприкінці XVIII ст., не залишилось навіть зображень.
Найпершою у Львові була утворена єпархія вірменської Апостольсько церкви, затверджена у 1360-х рр. Католікосом Месропом та королем Кази миром Великим. Тоді ж було розпочато будівництво вірменського собору Єпископ Микола Торосович 1630 р. проголосив унію вірменської і като лицької церков.
Першим католицьким єпископом Галичини Матвієм 1375 р. було закладено резиденцію єпископів у Львові. 1412 р. анти-папа Іоан XXIII затвердив перенесення архієпископської катедри з Галича до Львова, що було здійснено за два роки після освячення пресвітери Латинського собору у Львові.
Галицьку митрополію після її формального скасування 1347 р. було відновлено 1371 р. на бажання короля Казимира III обранням митрополитом Антонія. Біля 1391 р. окрема митрополія занепала. Після 1475 р. намісники митрополита Київського і усієї Руси, що знаходились з 1400-х років у Галичині, перебрались до Львова. Перший з них Йосафат був архімандритом церкви св. Юра. Один з його наступників, Макарій Тучапський, 1540 о став першим єпископом відновленої Галицької митрополії. 1700 р. у храмі св. Юра на єпархіальному соборі Йосиф Шумлянський проголосив унію Львівської єпархії з Римським престолом.
Домініканці
Домініканці — перший католицький орден, який приїхав на наші землі. Угорська принцеса Констанція виходила заміж за князя Лева, і за законами того часу, повинна була перейти в релігію чоловіка — православ’я, але з якоїсь причини не зробила цього, залишилася католичкою. Ось в її свиті і приїхали домініканці — підтримувати Констанцію у вірі. Перший храм домініканців був у княжому Львові.
Пізніше їм виділили ділянку в середньовічному місті, і тут був побудований готичний костел і монастир. Саме в цьому монастирі на початку XVIII ст. російський цар Петро I підписав договір з поляками про спільну боротьбу зі шведами. До середини XVIII ст. готичний костел занепав, його знесли і на цьому місці побудували пишний, в стилі барокко — за проектом Яна де Вітте.
Монахи-капуцини
Капуцини вперше прибули до Львова у 1708 roці. В різні періоди, мали два монастирі. Були вигнані радянською владою в 1946 році. Залишився один, о. Серафим Кашуба (пом. У 1976 р.), нелегальний настоятель багатьох католицьких спільнот розсіяних по всьому СРСР.
У Львові перший монастир існував до 1785 р. Капуцини знову повернулися у Львів на початку XX ст., на Замарстинів. Тут охрестили і виховали для згромадження та священства згаданого Слугу Божого o. Серафима Кашубу. У 1936 р. було освячено величну церкву св. Франциска. Хроніки передають, що гвардіан згромадження докладав зусиль щоб міська влада дозволила на менший храм, згідно з духом капуцинів.
В Олеську, поблизу замку, де народився їхній мабуть найбільший добродій, король Ян ІІ Собеський (в одному з монастирів він навіть мав свою келію), у 1739 р. постав один з найбільших в Європі монастирських будинків капуцинів. З перервою у 1785-1823 рр., монастир діяв до 1941 р.
Монахи-тринітарії
Виразною домінантою центральної частини міста Львова є один із його соборів біля підніжжя Калічої Гори. Сьогодні це Свято-Покровський Катедральний собор УПЦКП. Храм, історія якого охоплює цілу низку періодів. Храм, який змінив кілька посвят і кілька статусів. Заснований, як монастирський храм святого Миколая Мир Ликійських Чудотворця ордену тринітаріїв, після його ліквідації, був звичайним парафіяльним костелом львівської римо-католицької архидієцезії. У ХІХ столітті впродовж певного часу належав єзуїтам. А після другої світової війни, у 1947 році був відкритий, як перша, відкрита за радянської влади, православна парафія святого архистратига Михаїла. Після 1961 року храм був переданий під книгосховище університетській бібліотеці, а з 1990-го року став православним кафедральним собором у Львові.
Витоки ордену Пресвятої Трійці (з лат.– тринітаріїв) сягають ще часів хрестових походів, коли 1198 року римський папа Інокентій ІІІ заснував його для ведення надзвичайно складної добродійної і дипломатичної роботи, а саме – викуп полонених християн із неволі під час воєн із мусульманськими народами, мусульманськими країнами.
Через кілька сотень років осередки ордену відкрилися в різних країнах. З Італії, Франції орден поширював свої центри і в інші країни, в інші міста Європи, які потерпали від на той час уже християнсько-турецьких воєн. У 80-их роках XVII сторіччя тринітарії з’явились і у Львові. Король Речі Посполитої Ян ІІІ Собєський, переможець над турками під Віднем, був не проти надати можливість ордену заснувати свій осередок і в столиці держави. Але географічне положення, дипломатичні взаємини, специфіка культурних та економічних зв’язків все ж визначила Львів, як центр заснування осередків ордену.
Спочатку було засновано перший монастир тринітаріїв на Краківському передмісті, там, де нині Преображенська церква. А наприкінці XVII сторіччя, 1694 року, з фундації жидачівського підчашого Миколая Стжалковського, постав величний храм, спочатку дерев’яний, посвячений його небесному патрону – святому Миколаю.
Статутордену передбачав, що третина прибутків з надходжень, які отримує орден, повинна бути скерована на підтримку, допомогу і викуп полонених. Власне сама організація діяльності ордену виглядала таким чином, що кожного разу створювались спеціальні експедиції. Члени ордену проводили надзвичайно велику дипломатичну роботу для того, щоб з’ясувати, де і в яких містах, під чиєю опікою перебувають полонені християни. Після чого скеровували місіонерські експедиційні групи, які складалися з трьох осіб – це був редемптор (той, хто безпосередньо викуповував полоненого), перекладач, міг бути ще хтось із провідників-монахів.
Вони вирушали у небезпечні подорожі. Такі подорожі насправді таїли у собі дуже багато небезпек: траплялися випадки, коли ченців обманювали і викупні операції не вдавалися; траплялися випадки, коли гинули представники ордену, віддаючи власне життя, допомагаючи врятувати життя полонених. За весь час існування тринітаріїв у Львові було здійснено близько двадцяти експедицій, у загальному підрахунку яких було врятовано 517 християн із турецького полону. Тому цей храм бачив, мабуть, сльози радості, тих, хто повертався із неволі, тих, хто пізніше вже, завдяки монахам тринітаріям, міг бачити своїх рідних і повертатися у свої домівки.
Сліди єзуїтів у Львові
Єзуїти, вибираючи місце для розташування костелу, враховували його майбутню оборонну функцію. Щоб попереджати жителів Львова про небезпеку, вони побудували 100-метрову дзвіницю – на той час найвищу серед міських споруд. Їхній костел став першим представником бароко у Львові і найбільшим храмом міста.
Єзуїтське походження має Львівський університет. Заклад починав свою діяльність як звичайна колегія. За сприяння єзуїтів університет почав поступово набувати свого статусу.
Сьогоднішній Будинок органної та камерної музики (колишній костел Марії Магдалини) збудували монахи-домініканці, проте його фасад прикрашають скульптури єзуїтів: один з членів братства тримає в руці розгорнуту книгу – головний атрибут просвітництва – орденський скіпетр. У 1648 р. костел Марії Магдалини захопило військо Б. Хмельницького, який також вчився у Єзуїтському колегіумі.
Своє ім’я єзуїти дали і сьогоднішньому парку ім. Ів. Франка. Його історична назва – “Єзуїтський сад”, бо виник на землях приміського єзуїтського фільварку. Єзуїти на цих землях спорудили цегельню, потім бровар і корчму. Єзуїтський город переживав різні воєнні події. В 1655 р. під час облоги Львова Хмельницьким стояла в городі московська артилерія, встановлювала тут батареї і насипала вали. В 1672 р. тут були турецькі війська. Наприкінці 18 ст. імператор Йосиф ІІ подарував це місце львівській громаді для облаштування першого муніципального парку
За матеріалами газети “Високий замок” від 17 жовтня 2013 р.