Старовинне поселення Телич, перша згадка про яке датується 1262 роком.У 1492 р. вже місто Потелич отримало магдебурзьке право. Важко повірити, що теперішнє село було одним із ремісничих центрів. Тут працювали гончарні майстерні, вироби яких славилися далеко за межами краю, фаянсова фабрика, гути (плавильні), броварня, гуральня, ткацькі майстерні та ін.[2]
Найголовнішим було гончарство – і причиною тому стало родовище рідкісної білої глини. У середині 16 ст. гончарі обєднались у цехову організацію й заселили цілу гончарську вулицю в місті. Щоб вступити в цех, гончар повинен був спочатку скласти “екзамен”.
Потелич знаменитий своїми пам’ятками дерев’яної архітектури.
На увагу туристів заслуговують також гора Городище – місце розташування давнього Телича та цвинтар німецьких вояків, які полягли у Другій світовій війні.
Городище розташоване над середньою частиною села серед лісу на вершині пагорба висотою 334 м. Воно оточене валами та має наближену до кола форму діаметром 500 м.
Потелич відомий своїми пам’ятками архітектури. Є відомості про чотири церкви, що були колись у місті: Святодухівська – 1502 р., Троїцька – 1593 р., Різдва Богородиці – 1607 р. і церква Миколая, яку за легендою, спалили шведи 1709 р. разом з багатьма мешканцями. З цих храмів збереглась церква Св. Духа з дзвіницею. В інтер’єрі церкви є унікальний стінопис 1620-1640 рр. У центральній частині Потелича знаходиться мурована церква Св. Трійці, всередині якої збереглась ікона “Моління” 1682 р. авторства Івана Рутковича. Поруч знаходиться збудована без єдиного цвяха дзвіниця.
Церкву Святого Духа збудували на пагорбі, біля підніжжя гори, тому іноді її називають “підгірською”. За часів побудови Святодухівської церкви на цьому місці ще існували залишки давнього кам’яного замку. Церковне подвір’я з часом перетворилось на дерев’яну фортецю. В 17 ст. всередині огорожі, крім церкви і дзвіниці, стояли дві муровані комори і ще одна під дзвіницею – для зберігання гончарної продукції. Коли 1709 р. на Потелич напали шведи, люди намагались врятуватись біля церкви. Поруйновану церкву відремонтував 1736 р. Казимир Домінікович. На поч. 17 ст. гончарі прикрасили іконостас церкви новим ренесанским портало, додали ікон, розписали стіни: зберігся цикл “Страстей Христових” в двадцяти клеймах на північній стіні, “Воздвиження” – на західній, “Печерська Богородиця” – на південній; у бабинці розташоване “Оплакування”. Святодухівська церква була 50 р. закрита, у 1970-х роках її відреставрували. крім “підгірської” церкви Святого Духа в Потеличі існувало ще декілька дерев’яних храмів. До 1937 р., коли її розібрали, простояла церква Святої Трійці, яку ще називали “церквою на місті”. Разом з храмом 1593 р. назавжди втрачено храмовий стінопис. Троїцька церква була найбільшою серед відомих храмів на Західній Україні.
[1]. Палков Т. Мандрівки Львівщиною на вихідні. Частина І. Північ. Путівник. – Львів: Ладекс, 2009
2. Сорок чотири дерев’яні храми Львівщини. Путівник. – К.: Грані –Т, 2007. – 120 с.
