Куликів

Село Куликів відоме на початку XIV століття, і початково воно називалося Бощ. Це було гніздо родини Куликівських. Сучасну назву містечко отримало від невеликої пташки – кулика, що масово водилася на прилеглих до нього територіях і полювання на яку було однією з розваг місцевої шляхти. У 1398 році Миколай з Куликова заклав тут католицьку парафію.
У XV столітті Куликів був вже містом. Місцеве населення походить переважно від полонених польськими військами в битві під Обертином у XVII ст. татар, які за наказом польського короля були оселені тут та охрещені з метою виробництва для польської армії зимового одягу – кунтуша. Кушнірство, яким славляться татари, і до тепер є головним промислом місцевих мешканців.
У 1431 році король Владислав Ягайло надав місто Янові з Конєцполя, у другій половині XV століття містечко належало Куликівським, потім Гербуртам і Журавінським. Тоді місто було вже оточене валами з частоколом і вежами, існував і дерев’яний замок.
11 липня 1657 року Стефан Чарнецький у війні з військом семигородського князя Д’єрдя II Ракоці після звитяжної битви під Магеровим розбив у затяжній сутичці під Куликовим частину його тилових загонів.
У II половині XVII століття Куликів опиняється у руках Собеських і був приєднаний до Жовківського маєтку. Король Ян ІІІ Собеський поселяв тут турецьких і татарських полонених. Вони займалися виробництвом бурок і коців, якими славилося місто у XVII і XVIII ст.ст. Традиційним заняттям їх нащадків було шевство і садівництво. Відомим місцевим продуктом був славний у XVIII ст. куликівський мед.
У І половині XVIII ст. місто разом із Жовківським маєтком перейшло до Радзивілів. Після поділу Польщі, виставлений на продаж Куликівський маєток купили Батовські. За автрійських часів і у міжвоєнний період Куликів був містечком у Жовківському повіті.
Містечко частково зберегло свій давній урбаністичний уклад з прямокутним ринком, перерізаним жвавою трасою зі Львова до Жовкви. Недалеко від ринку стоїть чи не найцінніша пам’ятка Куликова – готичний костел Св. Миколая, один із найстаріших в околицях Львова. Цей костел Святого Миколая є найцікавішою зараз спорудою міста. Його було збудовано на місці старого дерев’яного храму, з яким і пов’язана перша згадка про місто. Колись споруда виглядала більш привабливо завдяки живому кольору цегли, схованому зараз під нецікавою штукатуркою. Це є пізня готика, дуже нечастий стиль на Україні, але від неї зберігся тільки фронтон, стрільчасте вікно та портал на західному фасаді. Ще у ХІХ ст. на горищі були бійниці. Споруда посилена контрфорсами. Храм два рази реставрувався, під час війни, звичайно ж, постраждав і знову реставрувався. У 1854р. під час реставрації інтер’єр розписано художником А. Качмарським. Наступна реставрація мала місце на початку 20 століття. Храм було зруйновано під час Другої світової, та потім відремонтовано. У 2000 році костел повернули вірним, а два роки по тому завершили ремонт. Оздобою костела є оригінальний фасад, вартують уваги також металеві двері до захристії XVI ст., готичний кам’яний портал у притворі та дерев’яний амвон XVIII століття.
Костел Св. Трійці – найцікавіша пам’ятка Куликова і один з найдавніших костелів в околиці. Збудований ще у 1538 р. на кошти Миколи Гербурта. Особливістю цієї споруди є завершення фасаду у формі половини дванадцятигранника. Така будова характерна також для інших костелів, фундаторами яких були Гербурти – у Скелівці та Новому місті. Після тривалого запустіння костел передано римо-католицькій громаді.
Найдавніша згадка про церкву Успення Пресвятої Богородиці, розташованої у центрі міста, належить до 1515 р. На Жовківському передмісті є церква Св. Великомученика Димитрія. Перша дерев’яна церква на Жовківському передмісті була збудована у 1709 р. Церква у 1721 р. отримала привілей від королевича Констянтина Собєського. У 1880 р. була зведена нова деревяна церква за проектом арітектора Сильвестра Гавришкевича, яку освятив митрополит Йосиф Сембратович. Цей храм згорів 15 березня 1899 р. Сучасний храм вимуруваний у 1901 р. Церква є мурованою хрещатою одноверхою спорудою. У 1961 р. храм був закритий і знищений, відновлений у 1990 р.
У північно-східній частині містечка є залишки земляних фортифікацій, що оточували колись дерев’яний замок власників Куликова. З 1569 року Куликів мав Магдебурзьке право, що пізніше підтвердив король Ян III, яке в свою чергу надавало право самоврядування місту і закріплювало права купців, міщан, ремісників, а також надавало право міщанам будувати потужні фортифікації, що забезпечувало оборону міста. А це в свою чергу сприяло розвитку торгівлі, ремесел, освіти та збільшенню населення міста. А товари куликівських ремісників до II Світової війни славились не лише на галицькому ринку, але й далеко за його межами. Це була насамперед продукція місцевих шевців – славетні “куликовські бути” оспівували навіть у батярських піснях Галицької столиці. За радянської влади шевців об’єднали в артілі, потім зробили в містечку взуттєву фабрику, яка стала філією ВО “Прогрес”. Ще одним славетним товаром міста був куликівський хліб. Ще перед І Світовою війною хліб вже не возили з Куликова, а пекли у самому Львові, зокрема у “Куликівській пекарні” Натана Шварца на вулиці Джерельній. Та після II Світової ніхто не відважився у Львові випікати вже “куликівський хліб”. Зате ковбаса “Куликівська” пережила усі війни, революції та окупації. Донині на львівських базарах перекупки закликають скуштувати ковбаску “зі самого Куликова”.
З Куликова вийшли просвітянин Степан Шах (Перський), письменниця Агата Турчинська, о. Сильвестр Лепкий – галицький літератор та батько поетів Богдана та Левка Лепких. А ще народився в Куликові народний артист та міністр культури і мистецтв в уряді Віктора Ющенка – Богдан Ступка.
Куликівські підземелля
За легендою від костелу Св. Миколая аж до жовківського замку пролягав підземний хід довжиною приблизно 15 км.

 

[1]. Тарас Палков. Маршрути Львівщиною на вихідні. Частина І.Північ. Путівник. 2009
2. П’ять шляхів зі Львова. – К.: Грані-Т, 2008. – 144 с.