Соколівка

Перша письмова згадка про поселення належить до 1379 р. Коли село, а на той час містечко, стало власністю Сенявських, його перейменували на Сеняву. Але назва не прижилася, хоч присілок Соколівки дотепер називається Сенів.У 1558 році Сенява отримує Магдебурзьке право і до початку до початку XIX ст. має статус міста.
Вперше парафія у Сеняві згадується у 1593 році, про те формально її фундація відбулася пізніше – у 1594 році, що було засвідчено в акті, виданому доньками Сенявського – Анною та Софією. У цьому ж документі було вказано, що уже тоді у Сеняві існувала плебанія. Священником на той момент був Міхал Монторс з Бржожи і саме йому приписували створення костелу. Проте, точно не відомо коли в Сеняві почали будувати костел. Ймовірно його будівництво розпочалося ще до того , як парафія була згадана в документі 1594 року.Храм звели на узвишші в долині річки, на південь від дороги, що веде з боку Бібрки в напрямку Рогатина.
Будівництво костелу було розпочато Анною Сенявською, дружиною Станіслава Стадницького, а після її смерті продовжено новим власником містечка белзьким каштеляном Станіславом Влодеком. Будівництво храму повинні були завершити у 1600 році. Отже, храм було зведено між 1590-ми та 1600 р.
Зведений костел складався з прямокутної в плані нави, до якої зі сходу примикає 5-гранна апсида, а з заходу квадратна в плані вежа-дзвіниця, яка колись виконувала оборонні функції. В інтер’єрі апсида відділена від нави масивною напівкруглою аркою. На другий та третій яруси дзвіниці можна було потрапити по гвинтових сходах, розміщених у внутрішньо стінній шахті. Наву та апсиду перекривали хрестові склепіння.
Побудову перших укріплень навколо храму відносять до кінця ХVІ поч. ХVІІ ст. Згодом вони неодноразово перебудовувалися. Камінну кладку укріплень замінила цегла, з якої була збудована верхня частина оборонних споруд. На початках святиню оточили камінною оборонною стіною з кутовими башточками – досить рідкісний приклад організації укріплень костелу. Як виглядали башточки, на жаль, не відомо, адже потому їх перебудовували і вони втратили свій первісний вигляд. Головний вхід на територію храму знаходився на нижньому ярусі квадратної в плані двоярусної вежі, розташованої у східній стіні комплексу. Згодом в товщі зовнішньої східної стіни храмової огорожі було влаштовано арку ще одного проходу. Первісний вигляд зовнішньої огорожі невідомий, руїни, що збереглися відносяться до періоду однієї з перебудов храму.
У 1648 році в часі козацького повстання під проводом Богдана Хмельницького Соколівка потрапила під удар козаків, які розграбували та спалили костел.
З актів візитації архієпископа Миколи Игнатія Вижицького 1741 року відомо, що на той момент в костелі було чотири вівтарі: головний — Матері Божої та три бокові — Святої Трійці, Святого Антонія та Святого Станіслава.
У візитаційному протоколі 1761 року рогатинського декану Бенедикта Хмелевського зазначалося, що костел був було присвячено Святій Трійці, а його покровителями вважалися святі Станіслав, Анна, Софія. Цікавою в документі є згадка про дерев’яну огорожу, що на той момент оточувала храм.
У 1774 році під час візитації Соколівки храм було освячено архієпископом Вацлавом Ієронімом Сераковським. У 1784 році ліквідовано рогатинський деканат, за яким довший час була закріплена парафія в Соколівці. Після чого парафія перейшла під керівництво свірзького деканату, який контролював Соколівку до початку ХХ ст.
В другій половині ХVІІІ — на початку ХІХ ст. Соколівкою володів рід Мрожовицьких і в візитаційних актах того часу побудову костелу часто приписували не Анні Сенявській, а Міхалу Монтросу, першому священнику Сеняви. Також йшлося про те, що інтер’єри святині було оздоблено Каспром Вілжинським.

В цей же час австрійська влада декілька разів проводила конфіскацію срібних предметів з костелу, про що збереглися записи в візитаційних актах Соколівки 1828 року. Частину вилучених предметів було викуплено священником з Соколівки Францішеком Салезієм Сераковським.
У 1811 році у документах згадується уже тільки вівтарі, а в акті за 1819 рік, що стіни, вікна, двері та орган потребують ремонту. Десь невдовзі в храмі з’явилася пам’ятна таблиця на честь Франциска фон Гауера, губернатора Галичини.
1 березня 1944 р. останній священик Соколівки, Ян Ясінський, покинув село і подався до Бібрки. З собою він забрав єдину вцілілу книгу запису народжених, датовану 1850 р.
За часів радянською влади у храмі знаходився склад мінеральних добрив, а на території храмового комплексу знаходився колгоспний гараж.
У документі за 1765 рік уже згадувалося лікарня при костелі, а також говорилося про кладовище, яке примикало до храму та не було обгородженим, місцевий священик лишень заклав фундамент майбутньої стіни. Ймовірно у цей час до апсиди костелу були прибудовані прямокутні в плані приміщення ризниць (зі сходу та півдня) .
На початках матеріалом для побудови храму слугував камінь, а згодом, в процесі наступних перебудов використовували цеглу. Зовні стіни костелу були отиньковані.
Оборонний костел був не єдиним укріпленим пунктом Соколівки, тут також знаходився оборонний двір (невеликий замок) і, можливо, містечко було оточене лінією власних укріплень, але про це наразі немає ніяких згадок.
Від колишнього містечка залишились рештки костьолу Св. Миколая. Колись він був оборонним храмом з бійницями та мурами. За радянських часів костьол перетворили на склад, тепер він повільно руйнується. Раніше поряд з костьолом стояв двір шляхтича, від якого збереглись вали. Соколівка зберегла планувальну містечкову структуру з прямокутною ринковою площею, на якій колись була ратуша. Недалеко стоїть дерев’яна церква Св. Миколая.Одна з дільниць містечка називалась Стара Синява. Колись містечко називалось Синява і належало родині Синявських. У Соколівці працювала одна з перших в Галичині цукроварня.
1. П’ять шляхів зі Львова. – К.: Грані-Т, 2008. – 144 с.
2. http://risu.org.ua/ua/relig_tourism/krayeznavstvo_digest/63322/