Вперше місто згадується у Галицько-Волинському літописі 1213 р. Пов’язана ця згадка із боротьбою руських князів Данила Галицького та Мстислава Удатного за землі Галицько-Волинського князівства, на які претендували польський король Лесько й угорський королевич Коломан.
Поселення виникло як традиційне укріплене давньоруське городище із системою земляних укріплень та валів у вигляді фортеці, оточеної природними смугами оборони – річкою, непрохідними болотами та ставами. У той час річка Верещиця була судноплавною, що забезпечувало ведення торгівлі не лише сухопутними, але й водними шляхами. Одним із найважливіших товарів була сіль, тож із часом місто отримало відповідну назву – «Городок Солоний» (або «Соляний Городок»).
Пізніше (за польського панування) місто отримало інший прикметник – «Грудек (Городок) Ягеллонський» – названий у 1906 р. на честь великого князя литовського та короля Польщі Владислава ІІ Ягайла, який свого часу часто відвідував містечко та помер тут у 1434 р. Існує легенда, що у стіні францисканського монастиря за заповітом короля Владислава Ягайла було захоронене його серце.
Саме завдяки Ягайлу Городок отримав магдебурзьке право у 1389 р., почав розростатися, постали передмістя – Львівське і Черлянське. Основою тогочасної торгівлі стали вироби міських ремісників, об’єднаних у 12 цехів: олійників, ковалів, шевців, рибалок, ткачів, кравців, бондарів, токарів та інших, які успішно конкурували на ринку із виробами львівських цехів. У численних навколишніх ставках розводили рибу, яка мала вагоме місце в експорті міста.
Архітектурні пам’ятки:
Залишки оборонних валів та земляних укріплень, на яких стояв Городоцький замок, зруйнований у 1611р. татарами
Ратуша (1832 р.), м. Городок, майдан Гайдамаків, 6
Водяний млин (ХVІ ст.), м. Городок, вул. Паркова, 1
Церква Благовіщення УГКЦ
На північній стороні міста, на валах, за якими розташований став, височіє церква Благовіщення Пресвятої Діви Марії. Тут колись стояла дерев’яна церква, перенесена сюди в 1547 році за дозволом самого короля Сигізмунда І Старого з одного із передмість Городка. Грунт під храм подарував якийсь русин Сенько. 1633 року городоцький староста Фердинанд на Мірові Мишковський дозволив замість дерев’яної поставити муровану церкву. 1869 року стіни по периметру укріпили похилим кам’яним цоколем, а з північної сторони прибудували могутні контрфорси. У 1880-х роках дерев’яні куполи було замінено кам’яними. Пізніше до північної стіни прибудовано каплицю і приміщення, що сьогодні є захристією. Церква викладена із каменю та цегли. Перед Другою світовою війною учні школи Михайла Бойчука розробили проект розмалювання церкви Благовіщення, але здійснити його не вдалося. В дещо зміненому варіанті цей проект розпису реалізовано в 1950-х роках, але невдовзі його було замальовано і замінено менш художньо вартісним. Тоді ж у храмі споруджено іконостас. Об’ємно-просторовою композицією дуже подібна (майже ідентична) до побудованої дещо раніше церкви Успіння Пресвятої Богородиці (Руської) у Львові. Крім цього, як стверджують авторитетні дослідники. Її план також ідентичний з планом церкви Різдва Богородиці (XVI ст.) в с.Піски Пустомитівського району. Сучасний вигляд Благовіщенський храм дістав у результаті постійних перебудов та добудов. Останню реставрацію здійснено у 1938 році. Як пам’ятка архітектури вона має охоронне свідоцтво під № 417 і є чудовим зразком ренесансового зодчества в Україні. На північному заході, в кутку церковного двору, — дзвіниця, збудована на початку XX століття. Кам’яна, одноярусна, з трьома арочними прорізами для дзвонів. Побіч неї — скульптура Матері Божої передвоєнних часів, а поряд — плебанія. За дзвіницею стояв невеличкий жіночий монастир, закритий з приходом більшовицької влади і відновлений зовсім недавно. Через дорогу — Будинок для науки Божого Слова, збудований 1994 року на пожертви всіх громадян Городка.
Святопреображенський монастир УГКЦ
Донедавна неподалік площі Ринок в м.Городку, навпроти ставу, були руїни давнього францисканського монастиря. Францисканський костьол і монастир польська історіографія зі зрозумілих причин представляє як один із найстаріших “домів Божих на Руси”, пов’язує існування їх ще з руськими князями, хоча це твердження нічим не аргументоване. Безумовно, що своїм існуванням цей духовний заклад зобов’язаний польській ідеї та Владиславові Ягайлові, який дбав про монастир, костьол та монахів. Було тих францисканців у часи Ягайла шість. Костьол та монастир містилися під боком замку. Вхід до монастиря був зі сторони млина, розташованого разом з тартаком нижче. Під костелом знаходилася крипта, призначена для захоронення знатних людей і духовенства. До храму прибудований одноповерховий будинок монастиря, прямокутної форми з внутрішнім закритим двориком. Споруда мала підземні ходи, які з’єднували монастир із королівським замком і Фарним костелом міста. Костьол і монастир були завжди бідні. 1431 року для них Владислав Ягайло дав привілеєм з Перемишля два лани грунту від границі пасовиська аж до передмістя Черлянського. Опісля на тих ланах виросла колонія Стоділки. Таким чином, утворився фільварок, на якому було посаджено 35 зо¬бов’язаних до чиншу та панщини осадників. Даровизну Ягайла затвердив у 1460 році Казимир Ягеллончик. Через деякий час знову скаржилися монахи на жахливу вбогість: не допомагав фільварок і 35 кріпаків. Зглянувся над ченцями Сигізмунд І і долічив до цього всього ще й одну мірку з доходів млина. Але знову монахи були незадоволені, і Август III у 1750 році дозволив їм вільний вируб дерева в королівських лісах. Існує легенда, що у стіні францисканського монастиря за заповітом короля Владислава Ягайла було захоронене його серце. За останні два століття йому випала непринадна доля. Внаслідок поділу Польщі 1772 року Галичина відійшла до Австрії. На початку XIX ст., через реформи Марії-Терезії, тут було ліквідовано цілий ряд монастирів, також і монастир Францисканців в Городку. Костел перетворено на гарнізонну тюрму, а в монастирських келіях розквартировано австрійське військо. Після першої світової війни, з приходом до Городка польської влади монастир використовувався, як і раніше, для військових цілей. Тут базувалась військова частина, а костел використовувався як каплиця. Під час німецької окупації другої світової війни в монастирі утримувались французькі полонені, яких використовували для будівництва шосейних доріг. За часів російсько-більшовицької влади в монастирських приміщеннях були розквартировані підрозділи НКВС. У 80-х роках ХХ ст. монастирські приміщення передано під склад Львівському заводу «Кінескоп». Незважаючи на охоронну грамоту під № 1346, затверджену рішенням влади, радянська Влада від монастиря та костелу залишила саму руїну. У серпні 1994 року монастирський комплекс було передано ченцям Студійського уставу для реконструкції під монастир і церкву. Сьогодні Преображенський монастир з храмом милує око своєю світлою, відновленою і переображеною красою. 19 серпня 2001 р. Єпископ Юліан Ґбур освятив монастирську церкву.
Церква СВ. ІВАНА ХРЕСТИТЕЛЯ УАПЦ
Церква Івана Хрестителя існувала вже у 1403 році, отже, є однією з найдавніших у Галичині. Вона побудована неподалік колишнього дитинця на Черлянському передмісті. В XIVст. Король Владислав Ягайло, аби не виглядало, що притісняється культура та релігія українців, подарував церкві луги та грунти в околиці старого Вишенського гостинця. Після смерті короля поляки мали претензії на ці землі, але брат Ягайла Свидригайло, якому дістався Городок, підтвердив 1443 року спеціальним привілеєм даровизну, і, як стверджують історики, писаний був той привілей руською мовою. 1660 року храм Івана Хрестителя згорів і був відбудований стараннями родини Попелів. Відбудована церква 1752 року знову згоріла і її відновили 1755 року. Настінний розпис храму виконав маляр Ф.Щербокоський у 1861 році за парохування священика Лева Терещаківського. Про цю подію зроблено відповідний запис над вхідними дверима святині, який при останній реставрації дуже пошкоджено. З давніх-давен біля церкви Івана Хрестителя співали гаївки які в Городку називалися “галями” — від відомої гаївкової пісні “Ой чому ти не танцюєш, Галю-Галю?”. З південного боку церкви 1802 року добудовано невеличку муровану каплицю Усікновення Глави Іоанна Хрестителя. Наверху поставили невеличкий іконостас, в підвалі знаходилося скульптурне зображення голови Івана Хрестителя на підносі. . Коли на літнього Івана відбувалися празники, люди на колінах входили в одні двері цієї каплички і виходили в другі. На північний схід від храму височіє дзвіниця, яку видно з усіх сторін і яка ніби стала символом Городка. Цегляна, квадратна в плані, триярусна, вона збудована 1863 року. Кути першого ярусу четверика закріплені доричними пілястрами. На третьому ярусі — металічний балкон. У радянський час церква Івана Хрестителя не діяла. Реставрація, якої пам’ятка потребувала негайно, не була вчасно проведена, тому будівля завалилася. Наслідком першої сякої-такої реконструкції стало те, що з церкви пощезали майже всі цінні речі, в тому числі ікони старого іконостаса. Другу, більш кваліфіковану, реставрацію здійснено у 1980 році групою архітектора Б.Кіндзельського. Тоді храм постав у своєму первісному вигляді і його оголосили пам’яткою народної архітектури галицької школи. З проголошенням самостійності України церкву віддано Українській автокефальній православній церкві. Останнім часом зміцнили фундамент споруди та усунули при цьому “зайві” деталі, наново перемалювали і відреставрували. Напроти входу до церкви стоїть парохіяльний будинок, що зберігся до наших днів у зміненому вигляді.
Римо-католицький костел Воздвиження Чесного Хреста
Стара польська література серед найдавніших архітектурних пам’яток Городка обов’язково називала головний (фарний) костьол, нагадуючи, що він існував ще перед Владиславом Ягайлом, бо відомо, що вже Владислав Опольчик у 1372 році дав йому чималі грунти та гроші на розвиток. Проте інші історичні джерела повідомляють, що костьол закладений саме Опольчиком, першим представником польської офіційної влади, яка розпочала колонізацію українських земель та активне ополячення населення. Саме з цією метою і був у Городку побудований невеличкий костьолик. Аби міг він успішніше діяти король Ягайло надав йому багато привілеїв, а також матеріально підкріпив польську твердиню двома ланами грунту. 1419 року, під час перебування на замку в Городку, король визначив десятину городоцькому плебанові, що означало: відтоді йому повинен був віддаватися кожен десятий сніп з поля усього староства, а було це староство одним з найбільших у Галичині. Неподалік костьолу знаходилися цвинтар, трупарня і дзвіниця — тобто все те, що мало бути біля храму Божого в ті часи. Дзвіниця походила з XVI століття, на ній висіло шість дзвонів, найбільший з яких був освячений 1753 року єпископом Єзерським. Посвячувався він св.Христофору. Наприкінці XVIII століття, коли, згідно з розпорядженням Папи Римського, заборонялись цвинтарі всередині міста, цвинтар біля костьолу був зліквідований і перенесений на війтівську юридику, що пізніше стала німецькою колонією Фольденберг. Покинуте кладовище зрівнялося із землею, поросло травою та кущами. Костьол був дерев’яний, як і більшість культових споруд того часу на провінції. Король наказав вимурувати його з цегли. У 1553 році костьол розширили – збудували його теперішню середню частину. Однак 1616 року костьол (хоча і цегляний) згорів дощенту разом з усім містом, так що шляхта звернулася до короля, аби допоміг відновити святиню. Під час відновлення перед фронтом костьол добудували, і він виріс удвічі. У XVIII столітті добудовано дзвіницю. 1902 року проведено реставрацію костьолу, а в 30-х роках добудовано західну, найбільш величну, частину костьолу за проектом архітектора Б.Віктора. Давній білокам’яний портал тоді вмонтували у північну стіну прибудови, і споруда вийшла цікава: сліди реконструкції видно до сьогоднішнього дня. Після третьої добудови і розширення фасад городоцького костьолу прикрасився трьома скульптурами невідомих авторів: Матері Божої (вверху) та апостолів Петра І Павла (внизу). У післявоєнні роки костьол не діяв. Відданий під склад різним організаціям, він сплюндрувався настільки, що, відкритий наново доброю волею мешканців Городка, крім голих стін, не мав нічого. Костьол дістав охоронну грамоту України за № 416 і вважається досить оригінальною пам’яткою, в архітектурі якої поєднуються риси готики, бароко і модерну.
Церква Св.Миколая УГКЦ
Це була однією із найстаріших церков у Городку, що знаходилася на дитинці. В роки Другої світової війни внаслідок бомбового обстрілу церква згоріла і на теперішній час на цому місці збереглась дзвіниця. В 2000-х роках громадою греко-католицької церкви на цьому місці розпочато будівництво нової церкви, відкриття якої планується невдовзі.